Завідувач Музею рідкісної книги

Бібліотеки імені академіка М.О.Лавровського

Ніжинського державного університету імені М.Гоголя

Книги Іоанна Максимовича з фондів Музею рідкісної книги бібліотеки імені академіка М.О.Лавровського Ніжинського державного університету імені М.Гоголя

Перлиною бібліотеки Ніжинського держуніверситету, безумовно, слід вважати нечисленну, але надзвичайно цікаву з наукового та історико-культурного погляду збірку кириличних стародруків ХУІІ-ХІХ ст., яка нараховує сьогодні 184 одиниці зберігання. Чернігівські стародруки ХУІІ-ХУІІІ ст. репрезентовані 12 виданнями, найдавнішим з яких є «Анфологіон» Симеона Ялинського, надрукований 1678 року, що репрезентує Новгород-Сіверський період історії друкарні, заснованої Лазарем Барановичем.[2]

На думку багатьох дослідників, найбільш плідним періодом існування Чернігівської друкарні був час, коли єпархією керував Іоанн Максимович. При дієвій підтримці гетьмана І.Мазепи владика Іоанн налагодив роботу папірні та розгорнув активну книговидавничу діяльність, проявивши себе не лише талановитим богословом, але й яскравим духовним поетом. Здебільшого літературно-богословські праці Іоанна Максимовича – це перекладені у прозову та віршовану форму біблійні та повчальні тексти, богословсько-філософські приповісті та компіляції, розраховані на широке коло читачів, а у першу чергу – на студентів Чернігівської Колегії, як було написано у передмові до збірки «Алфавіт»: «Се ти Черніговскіе Афины духовну предлагают трапезу – книгу рифмословну». На думку сучасних дослідників, головною рисою літературної творчості Іоанна Максимовича було те, що він вкладав новий філософський зміст у архаїчні форми шкільного віршописання, характерні для української барокової літератури кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст. У повчальних притчах святителя Іоанна зустрічаємо нові мотиви, які дають можливість скласти уявлення про філософські та етичні проблеми, що турбували найкращих представників української інтелектуальної еліти того часу. Тут натрапляємо не тільки на проблеми співвідношення віри та раціонального знання, гріховності людського буття та прагнення до духовної чистоти, але й бачимо невдоволеність технократичною цивілізацією, стурбованість екологічними проблемами, пошук місця людини у Всесвіті тощо.

У колекції кириличних стародруків Ніжинського Музею рідкісної книги видавнича діяльність Святителя Іоанна Максимовича представлена двома виданнями. Перше з них являє собою великий епічний поетичний твір (понад 20 тис. рядків, 9 частин) «Богородице Діво книга нареченна, от Троици Пресвятыя пред віки сложенна» (Чернігів, 1707).

Книга присвячена прославленню Богородиці Діви Марії та її чудесному заступництву над людьми і є не тільки яскравим витвором українського барокового віршописання, але й взірцем книжкового мистецтва початку ХУІІІ ст. Фоліант великого формату відкривається розкішною фортою, що прославляє Діву Марію. У розкішних заставках, майстерно виконаних гравером Яковом Сацьким, іконографічні зображення на тему Богородичних свят та заголовки в’яззю оригінально вплетені у бароковий рослинний орнамент. Ніжинський примірник книги Іоанна Максимовича має розкішне зовнішнє оздоблення. Шкіряна палітурка темно-коричневого кольору прикрашена тисненням зі слідами позолоти. На верхній кришці у розкішній рамці з рослинного орнаменту вміщено зображення Ісуса Христа. На нижній кришці – у такій самій рамці подібне зображення Богородиці. Обріз книги визолочений та прикрашений різьбленим рослинним орнаментом та написом, що погано читається та потребує подальшого розшифрування. [3]

     Прозова богословська та перекладна діяльність Іоанна Максимовича представлена книгою «Феатрон или Позор нравоучителный, царем, князем, владыкам и всім спасителный» (Чернігів, 1708), яка фактично є переказом твору римського католицького каноника початку ХУІІ ст. Іоанна Марліана.

Головною темою книги є настанови та повчання в дусі християнської моралі для владних осіб.  Видання, подібно до інших українських стародруків того часу, відкривається розкішною фортою гравера «И.П.», на якій, зокрема, бачимо зображення соборного храму Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря. Книга невеликого формату («у четвірку») має картонну палітурку, обтягнуту темною шкірою та прикрашену сліпим тисненням. На передній кришці зображення Іісуса Христа та 12 апостолів у вигляді дерева. [4]

Обидва вищезгаданих примірники походять із зібрання стародруків ніжинського бібліофіла, викладача історії, латинської мови та словесності жіночої та чоловічої класичної гімназій (остання діяла при Ніжинському історико-філологічному інституті князя Безбородька) Івана Миколайовича Михайловського (1848-1921). Незважаючи на неабияку цінність ніжинського книжкового зібрання родини Михайловських (а саме на основі цієї колекції свого часу були побудовані надзвичайно цікаві виставки рукописів та стародруків ХІ-го Археологічного з’їзду у Києві 1899 р. [5] та  ХІУ-го у Чернігові 1908 р. [6]), його історія та доля досі лишаються малодослідженими та невідомими широкому колу дослідників. У фондах бібліотеки Ніжинського держуніверситету нещодавно нами виявлено 57 кириличних стародруків та видань цивільного друку ХУІІ-ХУІІІ ст. з рукописним екслібрисом книгозбірні Михайловських, що були подаровані власником у 1919 році.  Як вдалося з’ясувати, цінну колекцію рукописів та стародруків почав збирати ще батько ніжинського професора Микола Матвійович Михайловський (1815-1877) – статський радник, який у 1836-1870-х рр. працював чиновником у Комітеті правління Імператорської Академії Наук у Санкт-Петербурзі. Хоча Микола Матвійович був вихованцем духовної семінарії і не мав вченого ступеня, він зацікавився дослідницькою діяльністю та плідно займався, як зараз кажуть, допоміжними історичними дисциплінами: генеалогією, палеографією, дипломатикою, філігранологією, археографією та бібліографією. Співпрацюючи з Археографічною Комісією, захопився збиранням старовинних рукописів та книжок, витрачаючи на бібліофільську пристрасть всі власні (зауважимо, дуже скромні) кошти, і за 40 років зібрав численну унікальну бібліотеку. [7]

Після смерті батька, безцінну книжкову колекцію успадкував Іван Миколайович Михайловський, який після закінчення С.-Петербурзького університету отримав посаду викладач у Ніжині. Так унікальні стародруки опинилися в ніжинському будинку Михайловських. На жаль, нам не вдалося з’ясувати, чи продовжував збирання книжок Іван Миколайович, чи просто був зберігачем батьківського книжкового скарбу. Відомо, що у цей час він охоче давав доступ до рукописів та стародруків ніжинським дослідникам (так з’явилося декілька цінних археографічних публікацій), а також був організатором двох вищеозначених виставок у Києві та Чернігові. У ніжинській бібліотеці Михайловських зберігалися унікальні українські видання ХУІ-ХУІІІ ст. (у т.ч. видання Івана Федорова – Заблудівське «Євангеліє учительне» 1569 р., Львівський «Апостол» 1573 р., «Острозька Біблія» 1581 р. тощо). У 1908 р. Іван Михайлович погодився продати колекцію рукописів ХІ-ХУІ ст. до Імператорської Публічної бібліотеки у Москві (зараз – Російська Національна Бібліотека), а частину стародруків ХУІ-ХУІІІ ст. (близько 200 примірників) – до Бібліотеки Академії Наук у Санкт-Петербурзі. І ось тепер частина книжкового зібрання Михайловських виявлена у Ніжині і зайняла почесне місце в Музеї рідкісної книги Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.

Примітки:

1.     Добиаш А. Заметки об основной библиотеке Нежинского историко-филологического института кн. Безбородко // Известия историко-филологического института князя Безбородко в Нежине. – Т. ХУ. – 1895. – С.3.

2.     Див.: Морозов О.С. Церковні старожитності в експозиції Музею рідкісної книги НДУ імені М.Гоголя. // Інформаційно-науковий вісник бібліотеки НДУ імені М.Гоголя. – 2010. – №1. – с.143-146.

3.     Максимович, Іоанн. Богородице Діво, книга нареченна, от Троици Пресвятыя пред віки сложенна. – Чернігів, 1707.

4.     Максимович, Іоанн. Феатрон, или Позор нравоучительный, царем, князем, владыкам и всем спасительный. – Чернігів, 1708.

5.     Каталог Выставки ХІ-го Археологическаго съезда в Киеве. – Киев, 1899. – с.3-20.

6.     Каталог Выставки ХІУ-го Археологическаго съезда в Чернигове. – Чернигов, 1908. – с.6-11.

7.     Андрюшайтите Ю.В. И.П.Лаптев: у истоков отечественного филиграноведения. – М., 2001. – с.238-237.