Олександр Морозов

 Кожний народ має своїх героїв, велетнів духу й думки, подвижників і мучеників за віру, борців за правду і волю, видатних вчених, просвітителів та меценатів, котрі все своє життя поклали на вівтар служіння ідеалам добра, справедливості, милосердя та братолюбства. Без сумніву, до яскравої плеяди видатних діячів грецької еміграції в Україні та Росії XVII-XVIII ст. можна віднести шляхетних братів Зоя, Анастасія та Миколая Зосимів, життя та діяльність яких були тісно пов’язані з містом Ніжином та Ніжинським грецьким братством.

Волею долі на старому міському кладовищі в Ніжині зберігся грецький куточок. Майже два століття тут ховали членів ніжинської грецької громади. Вічною згадкою про cлавну її історію на холодному камінні надгробків залишились написи грецькою та російською мовами. До вівтарної стіни кладовищенської церкви рівноапостольних Костянтина та Олени притулилился два масивні, потемнілі від часу надгробки. Не без труднощів можна прочитати каліграфічні літери: "Николай Павлович Зосима, греческий дворянин и кавалер Греческаго Командорскаго ордена Спасителя.” На бічних поверхнях іншого читаємо: "Здесь лежит раб Божий Анастасий Зосима, благородного происхождения. Его жизнь была ознаменована следующими делами: он обще с братьями своими воздвиг сей храм великим иждивением, как это всяк заметит; всегда был вместе с ними благодетелем Греции, радел о пользе ея чрез издание в свете классических книг Евгения и Никифора Мудрых и Кораи Хиосскаго, так как единогласно и велегласно вся Греция проповедует благодеяния Зосимов. Отчизну имел знаменитую – первенствующий град Эпира, древнюю столицу царя Пирра, что ныне называется Иоаннина, град славный, знаменитый и вмещающий в себе обитель муз. Он вел жизнь благочестивую, так что семидесятилетним отошел из сей жизни 1819-го января 14-го. Всеблагий Бог да упокоит и вчинит его в недрах Авраама.”

Як опинились благородні грецькі патріоти брати Анастасій та Микола Зосими у провінційному українському місті Ніжині? Чим заслужили вони вдячну пам’ять своїх співвітчизників?

 На превеликий жаль, біографічні відомості про братів Зосимів дуже скупі: самі вони не залишили про себе майже ніяких документів автобіографічного характеру, а спогади сучасників, хоча й надзвичайно захоплені та емоційні, містять небагато фактичного матеріалу. Тепер дослідники в Україні та Греції змушені крупиця за крупицею, факт за фактом відшукувати відомості про життя та діяльність братів Зосимів, щоб бодай у загальних рисах з’ясувати їх життєвий шлях.

Брати Іоанн, Феодосій, Анастасій, Зой та Микола Зосими (Зосимаді, або як їх називали в Ніжині за місцевою вимовою – Жушми, Жужміни), а також їхні сестри Олександра, Зоїця та Ангеліка народилися у 1750-1760-х рр. в Греції, в невеличкому селищі Грамено або в стародавньому адміністративному центрі Епіру місті Яніна (точне місце народження невідоме). Виховувалися вони в православній родині грецьких патріотів. Від свого батька Хатзі-Панайоті Зосими, успадкували вони не тільки рід занять та певний капітал, але й щиру любов до своєї поневоленої Батьківщини.

Значна частина грецької діаспори знайшла свій другий дім на сусідніх православних землях тодішньої України та Росії. Протягом XVI-XIX ст. виникають грецькі колонії в Ніжині, Києві, Львові, Санкт-Петербурзі, Москві, Таганрозі, Феодосії, Маріуполі, Одесі та інших містах. Намагаючись зберегти свою традиційну культуру, православну віру та рідну мову, греки селилися компактними групами, засновували свої школи, бібліотеки та братства, будували церкви та монастирі.

Важливу роль у торгово-економічних та культурних взаєминах з країнами Західної а Східної Європи в цей період відігравали північні провінції Греції, зокрема – Епір та його адміністративний центр місто Яніна. Місцеві купці та підприємці засновували великі фірми та банківські контори, які приносили величезні прибутки. У свою чергу економіка міста сприяла бурхливому культурному розквіту та поширенню ідей національного визволення. Особливо ці процеси пожвавлюються наприкінці XVIII ст. під впливом ідей Просвітництва та подій Французької буржуазної революції.

До ліберально-просвітницького крила грецького національного руху належали й брати Зосими. Грецькі просвітителі вважали, що звільненню від турецького ярма і створенню грецької держави повинно передувати духовне відродження нації. Своєрідний девіз грецьких лібералів того часу проголосив майбутній президент незалежної Грецької Республіки І.Каподістрія, котрий говорив: "спочатку ми повинні просвітити греків, а потім вже створювати Грецію.”

У 1770-1780-х рр. брати Зосими залишили Грецію. На жаль, точної дати цієї події ми не знаємо. Займаючись комерційними справами, подорожували вони різними європейськими країнами. Зрештою, Михайло та Феодосій Зосима осіли в італійському місті Ліворно, де прославили себе благодійництвом, а інших братів доля привела на терени тодішньої Російської імперії. Анастасій та Микола обрали місцем перебування Ніжин, а Зой невдовзі перебрався до Москви (Іоанна Зосими тоді вже не було в живих). Можна гадати, що першим у Ніжин прибув Анастасій Зосима. Його підпис знаходимо під постановою Ніжинського Грецького Братства, що датується 1773 роком. А в нотаріальному документі 1842 року, що затверджував заповіт Миколи Зосими, стверджувалось, що він жив у Ніжині "з давніх часів, більше 50 років”.

Грецька громада в Ніжині, до котрої були записані брати Анастасій та Микола Зосимá як "іноземні греки”, нараховувала на той час вже понад 100 років насиченої подіями історії. Перші офіційні документи, що засвідчували існування грецької громади в Ніжині та зберігалися в архіві Ніжинського Грецького Братства, датуються травнем 1657 року, коли гетьман Богдан Хмельницький дозволив грецьким купцям вільно торгувати в українських містах. Саме грецькі комерсанти, які обрали Ніжин для заснування своєї колонії, претворили це велике полкове місто на важливий осередок посередницької торгівлі на шляху з Києва до Москви. У 1680 році ніжинські греки розпочинають будівництво православних храмів, створюють церковне братство, реформоване 1687 року у своєрідне культурно-релігійне об’єднання усіх грецьких поселенців, при якому діяли і цілком світські установи – суд, школа та шпиталь. Українські гетьмани та російські самодержці своїми універсалами неодноразово підтверджували привілеї ніжинських греків.

На момент прибуття в Ніжин братів Зосимів місцева грецька громада була досить численною. За ревізією 1782 року з 11704 мешканців міста 765 були греками. З 1785 року за наказом імператриці Катерини II в Ніжині було запроваджено орган місцевого самоврядування грецької громади – Ніжинський Грецький Магістрат.

Брати успадкували надзвичайно великий капітал. Цю спадщину вони збільшили в результаті успішної комерційноїної діяльності. Торгівля іноземними товарами була для братів головною статтею прибутків. Фірма братів Зосимів мала свої контори не тільки в Ніжині, але й Москві та Флоренції. Вони привозили до Європи товари з далеких східних країв, в тому числі з Кітаю, міняли російську сировину на промислові вироби Західної Європи, особливо – тканину. Торговельні агенти братів Зосимів діяли в різних куточках світу. Відомий знавець історії грецької торговельної колонії в Ніжині історик К.В.Харлампович відшукав свого часу відомості, що 1792 року ніжинський грек Анастасій Жушма (тобто – Зосима) відправляв свого прикажчика у Катеринослав і Таврійську область, а звідти через Чорне море до Царгорода для провозу різноманітних товарів та вирішення комерційних справ.

Але на відміну від інших членів грецької громади Ніжина, брати Зосими вели досить відлюдний спосіб життя, витрачаючи всі свої кошти на численні благодійні справи. Внаслідок цього за ними закріпилася репутація диваків, про братів ходило чимало легенд та переказів. Так, розповідали, що рубіжною подією для братів Зосимів стала раптова смерть Феодосія. Після 15 років комерційної діяльності та розлуки з іншими братами, він отримав запрошення відвідати Росію. У травні 1791 року Феодосій Зосима вирушив з Ліворно, маючи намір зустрітися з братами і знов повернутися в Італію, але на шляху до Санкт-Петербургу тяжко захворів. Після прибуття в Росію його хвороба різко загострилася. Невдовзі, 17 жовтня 1791 року, він помер на 36 році життя і був похований у Москві на цвинтарі Донського монастиря. За переказами, після похорону Феодосія брати Зосимá вирішили припинити всі свої торговельні операції та заприсяглися один перед одним вести самотній та аскетичний спосіб життя, ніколи не одружуватись, не витрачати на свої потреби нічого зайвого, окрім найнеобхіднішого, присвятивши усі свої сили та заощадження просвіченню греків та визволенню Греції, на розвиток національної освіти та культури.

Мусимо визнати що останнє твердження вірне тільки частково. Дійсно, жоден з братів Зосимá не був одружений і не залишив прямих нащадків. Архівні документи підтверджують, що брати згортали свою комерційну діяльність, але не всі одночасно, а поступово, в міру того, як вік і стан здоров’я ставали їм на перешкоді. Так, у архівах зберігся лист Анастасія Зосими від 1808 року, в якому він підтверджує, що його брат Зой вже припинив свої комерційні справи, у той час, як він сам та брат Микола продовжували торгувати юфтю (обробленою шкірою) в портовому місті Триєсті через посередництво свого племінника Димитрія Гаделло, котрий, у свою чергу, мешкав в прикордонному місті Бродах.

Численні тогочасні джерела засвідчують благодійництво та меценатську діяльність братів Зосимá. Вони щороку надсилали у далеку Грецію коштовності та великі суми грошей для роздачі бідним та знедоленим, на викуп кинутих до боргової в’язниці, для створення і утримання богоугодних закладів, православних храмів, заснування шкіл, бібліотек, лікарень. На відміну від інших заможних греків-купців у Ніжині, брати Зосими не мали великого штату прислуги, і зовсім не було у них селян-кріпаків. Так, у списках мешканців міста, що датовані 1806 роком, позначено в приході Свято-Троїцької церкви (колишня вулиця Грецька, а тепер – Гребінки) "дом грека Анастасия Шушмы, в коем временно живет брат его Николай Павлов Шушма, племянник их 1, служителька их 1.” В тому ж таки документі знаходимо згадку про деяких греків-купців, у яких позначено декілька чоловік обслуги і біля 10, а то й більше кріпаків. Отже, незважаючи на свій величезний капітал, брати Зосими обходились допомогою лише однієї служниці.

Треба відзначити, що брати Зосимá були не поодинокими у своїх благодійних справах. Серед діячів грецької діаспори в Україні та Росії того часу було чимало меценатів та жертводавців. Розпочинаючи свої благодійні справи, брати наслідували приклад свого земляка та старшого за віком приятеля Зоя Константиновича Каплані (1736-1806), який тривалий час торгував у Бухаресті, Ніжині та Москві. Одним з перших серед греків він вклав свій капітал в сохранну казну Московського Виховного будинку, призначивши їх на благодійні цілі. У 1797 році він власним коштом відкрив у своєму рідному місті Яніні лікарню та училище свого імені. Одночасно з братами Зосимами в Ніжині мешкали і уславились просвітницькими та благодійними справами Зой Каплані, брати Георгій та Манфо (Матвій) Різарі, Георгій Кромміда та інші.

Брати Зосимá також вирішили заснувати у своєму рідномумісті Яніна велике Грецьке училище, розраховане на 300 учнів в якому головними предметами викладання були філософія, богослов’я та математика. Тим більше, що училище Зоя Каплані, капітали якого знаходилися в банках Венеціанської республіки, невдовзі після її падіння прийшло в упадок. З цією метою брати Зосими вклали у сохранну казну при Московському Виховному Будинкові значну суму грошей, відсотки з якої призначалися на утримання штату викладачів, сплату стипендії найбіднішим учням та придбання книг для бібліотеки училища. Але цей капітал тривалий час лишався незастосованим за призначенням, оскільки в Греції не була сприятливих умов для розвитку національної освіти. Реалізувати цей благородний задум братам Зосимам пощастило лише 1828 року, після повалення в Греції турецького окупаційного режиму.

Щоб забезпечити необхідною літературою грецькі школи та бібліотеки як у себе на Батьківщині, так і в країнах Європи, брати Зосими почали фінансувати видання книг. За 40 років невтомної просвітницької діяльності вони власним коштом видали понад вісім десятків найменувань книг з історії, філософії, богослов’я, математики, філології, географії, зоології, медицини, тощо. Надзвичайно великої уваги приділяли вони виданню біблійної літератури, особливо Старого й Нового Заповіту, творів святих отців та вчителів Церкви. Ці гарно оздоблені книги виходили грецькою, російською та латинською мовами в найкращих друкарнях Афін, Парижа, Венеції, Болоньї, Лейпціга, Відня, Петербурга, Москви, після чого великими партіями безкоштовно розсилалися по навчальних закладах. На ниві плідної видавничої діяльності брати Зосими входили в дружнє спілкування з найвидатнішими грецькими вченими-просвітителями, мислителями європейського рівня К.Іконому, Є.Булгарісом, Н.Теотокі, А.Кораїсом.

Теплі дружні взаємини пов’язували братів Зосимів з яскравими представниками грецького просвітництва кінця XVII – XVIII ст. Євгенієм Булгарісом та Нікіфором Теотокі. Уславлений діяч грецької діаспори в тогочасній Росії Євгеній Булгаріс (1716-1806) походив з еллінізованої болгарської родини, був справжнім вченим-енциклопедистом, глибоким знавцем багатьох іноземних мов, близьким знайомим та багаторічним кореспондентом французького просвітителя Вольтера та перекладачем його творів грецькою мовою. Тривалий час він був викладачем в Яніні, де, імовірно, й зблизився з родиною Зосимів. Емігрувавши до Росії, він деякий час завідував бібліотекою імператриці Катерини ІІ, а згодом – займав посаду архієпископа Слов’янського та Херсонського, резиденція якого містилася у Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі. За фінансової допомоги братів Зосимів Є.Булгаріс видав чимало власних філософських та богословських трактатів, а також перекладів праць іноземних авторів. Надзвичайно цікавим є той факт, що видатний вчений перед смертю всі свої ще не видані рукописи заповідав саме братам Зосимам.

Найближчим приятелем та учнем Є.Булгаріса був нащадок грецького аристократичного роду Нікіфор Теотокі (1731-1800), який у 1781 році змінив свого духовного наставника на посаді Херсонського єпископа, а згодом займав вищі церковні посади в Астрахані та Ставрополі. Цей видатний вчений і богослов був автором величезної кількості книг, підручників, навчальних посібників для грецьких шкіл, богословських трактатів. Але головною працею Н.Теотокі, виданню якої також сприяли брати Зосими, стала книга "Kiriakodromion” або "Тлумачення” недільних Євангелій та Апостолів. Цей богословський трактат витримав кілька видань, у тому числі – російською мовою.

Брати Зосими підтримували взаємини з найкращими представниками грецької діаспори і в країнах Західної Європи. Разом з відомим діячем грецького національного руху Адамандіосом Кораїсом (1748-1833), який через переслідування турецького уряду майже все своє життя був змушений жити у Парижі, брати Зосими започаткували у 1805 році видання 26-томної "Еллінської бібліотеки”, унікальної збірки творів класичних давньогрецьких авторів: Гомера, Плутарха, Ісократа, Діогена Лаертського, Езопа, Фукідіда та інших. Це видання, фінансування якого взяли на себе брати Зосими, мало справді історичне значення для національно-культурного відродження грецького народу, оскільки саме воно поклало початок літературній новогрецькій мові.

Але не тільки про далеку Грецію дбали брати Зосими. Не забували вони у своїх благодійних справах і ту країну, що стала для них волею долі другою батьківщиною. Зой Павлович Зосима, який був записаний "для производства свободной торговли в московские именитые граждане” і мешкав у Москві в будинку Грецького Нікольського монастиря, у себе вдома створив приватний музей. Всім бажаючим він охоче демонстрував унікальну колекцію антикварних речей, рідкісних коштовностей та дорогоцінних нагород. У 1820 році журнал "Отечественные записки” надрукував схвальний відгук про цю колекцію, якій, на думку сучасників, не було рівних в Європі, і яка, за висловом видавця, "представляет полный и наставительный ряд исторических памятников”. Про цінність колекції Зоя Павловича Зосими говорить вже той факт, що відомий московський історик, автор першої у своєму роді узагальнюючої історіографічної праці "Опыт русской историографии” В.С.Іконников включив її опис, як і повідомлення про пожертви братів Зосимів бібліотеці Московського університету, до своєї книги.

Активну благодійну працю братів Зосимá високо оцінили сучасники. Відомий історик Дмитро Миколайович Бантиш-Каменський, який, доречі, теж мав ніжинське коріння і особисто був знайомий з братами, у 1810 році писав: "Кому неизвестны знатные пожертвования, делаемые Зосимами для восстановления в Отечестве их прежних времен Софоклов и Демосфенов!.. Желательно, чтоб и другие, имеющие достаточное состояние греки подражали похвальному примеру сих патриотов в любви их к Отечеству и просвещению оного”. У 1804 році уряд Іонійської Республіки, враховуючи багаторічне невтомне благодійництво братів Зосимів, пожалував їм диплом на дворянство. На дворянському гербі, пожалуваному братам Зосимам, було зображено сову в лавровому вінку – символ мудрості та просвітництва. Серед нагород, якими був відзначений Зой Павлович, російські ордени Св. Анни та Св. Володимира, а також Грецький Командорський орден Спасителя – вища відзнака грецького уряду, якою нагороджували діячів національного руху в діаспорі. Кавалером ордену Спасителя 2 та 3 ступенів був також і Микола Зосима.

(Дивись продовження)