О.С.Морозов

 « П Р А Ц І   В І Д Д А Н О Ї    П Л І Д…»

МИТРОПОЛИТ  СТЕФАН  ЯВОРСЬКИЙ  ТА  НІЖИН

Серед найяскравіших діячів українського  культурно-просвітницького руху кін. XVII – поч. XVIII ст. почесне місце належить митрополиту Стефану Яворському. Цей драматичний час був в історії України не тільки періодом втрат і розчарувань. Це був період розквіту «українського Барокко» в літературі, філософії, мистецтві та архітектурі. Славнозвісна Києво-Могилянська Колегія, що переживала найкращі свої часи, здобуває статус Академії. Саме за доби гетьмана І.Мазепи найбільше українських вчених та церковних діячів перейшло в Московську державу і там започаткувало нову добу в історії російської духовної культури.

Коли потрапляєш з центральної площі Ніжина на Гоголівську вулицю, перед очима виникає мальовничий краєвид історичного центру міста, який вінчають величні та виразні за своєю архітектурною цілісністю споруди чоловічого Благовіщенського монастиря. П’ятибанний соборний храм цього монастиря, відомий ід назвою «Богородичний Назарет», справді вражає монументальністю, і, незважаючи на запустіння та занедбаність, мимоволі наводить на думку про його велич та насичену і драматичну історію. Заснуванням Благовіщенського монастиря, цього визначного духовного закладу старого міста, ніжинці зобов'язані митрополиту Стефану Яворському, який таким чином навіки увійшов в історію нашого міста.
Стефан (світське ім'я – Симеон) Яворський народився у 1658 році у православній родині збіднілих шляхтичів у невеличкому місті Яворові, що на Львівщині, на території тодішньої Речі Посполитої. З дитинства він виявив неабиякий хист до навчання, і тому, коли його батьки переїхали на територію Гетьманщини, оселившись неподалік від Ніжина (с. Красилівка під Козельцем), юний Яворський вступив до Києво-Могилянської Колегії. Успішно закінчивши цей славетний навчальний заклад, Яворський продовжував освіту в елітарних вищих школах Львова, Любліна, Познані та Вільни. У 1689 році повернувся до Києва, маючи ступінь вченого теолога і магістра філософії та вільних мистецтв, і невдовзі став викладачем у Могилянській Колегії. Водночас під ім'ям Стефана він прийняв чернецтво у Київському Пустинно-Миколаївському монастирі. З 1697 року був призначений ігуменом цієї святої обителі.

Маючи глибоку енциклопедичну освіту, С.Яворський викладав у Колегії не тільки богослов'я, але й філософію, поетику, риторику. В освічених колах тодішнього Києва він користувався популярністю як талановитий оратор-проповідник, поет та публіцист. Серед надрукованих Яворським літературних, богословських та полемічних творів значний інтерес для нас мають такі яскраві зразки його творчості, як панегірики «Геркулес після Атланту», «Арктос», «Луна голосу, що волає в пустелі», теологічні праці «Виноград Христов», «Конкордація Святого Письма», «Про церкву», «Про Святу Трійцю», «Камінь віри», «Знамення пришестя антихриста та скінчення віку» тощо. До нашого часу дійшли численні тексти проповідей, віршів та елегій, написаних Яворським староукраїнською та латинською мовами.


У 1700 році доля звела Стефана Яворського з Петром І. Енергійний російський самодержець відразу оцінив неабиякі здібності талановитого українського ченця та наказав негайно висвятити його на митрополита Муромського і Рязанського, Петро І вирішив використати честолюбного Яворського, сподіваючись з його допомогою підкорити церкву світській владі. Коли у 1700 році помер московський патріарх Адріан, Стефана Яворського призначили на посаду місцеблюстителя Патріаршого престолу. Яворський дуже не хотів переїжджати в Москву і всіма можливими засобами опирався цьому призначенню. Але чинити непослух запальному та швидкому на розправу самодержцю не наважився…

Спочатку Яворський підтримав реформи Петра І, зокрема в галузі освіти. Ставши протектором Слов'яно-Греко-Латинської академії в Москві, він запроваджує її реорганізацію за взірцем Києво-Могилянської академії. Разом з грецькими богословами братами Ліхудами починає роботу над виправленням тексту Святого Письма. Проживаючи в Москві, преосвященний Стефан не забував і про рідну для його серця Україну. Саме в цей час в Гетьманщині відбувається масове кам’яне будівництво храмів та навчальних закладів, центрами якого стають гетьманська столиця Батурин, духовний осередок українства Київ та великі полкові міста. Звичайно, «законодавцем моди» був сам гетьман Іван Мазепа, який охоче жертвував гроші на будівництво нових училищ та церков. Намагалися не відставати та наслідувати приклад гетьмана-мецената й інші можновладці.Цілком схвалюючи благодійницьку діяльність І.Мазепи, з яким його зв’язували давні теплі взаємини, С.Яворський і сам вирішив збудувати в Україні великий православний храм. Найкращим місцем для будівництва він обрав велике полкове місто Ніжин, яке з дитячих років запало йому в серце. До того ж ніжинським протопопом у той час був брат Стефана Павло Яворський, якому й доручено наглядати за будівельними роботами. 1702 року Стефан Яворський викупив власним коштом за 1300 крб  «доброю монетою» двори ніжинських міщан, що прилягали до сучасної вулиці Гоголя біля Соборного майдану, і розпочав будівництво величного храму в ім’я Благовіщення Пресвятої Богородиці. Для його спорудження він запросив відомого московського архітектора Григорія Устинова. В одному з листів до свого брата, Ніжинського протопопа, у 1705 році Стефан Яворський писав: «Пречестный отче, протопопе Нежинский, мне по Духу Святому и по плоти любимый брате! На то у нас стало намерение о строении Церкви святой дело. Уговорил я сего подрядчика Григория Ивановича Устинова, человека подлинно певного и в малярном деле, и в архитектуре искусного, дабы он по образцу тому, на котором и вы, и я, и он подписался, построил церковь, а я оному платить должен отрубом седьм тысяч рублев, а на ваши украинские деньги тридцать и пять тысячей. Запаса или легумену мы должны дать по росписи и договору… И уже он подрядчик Григорий Иванович взял у меня на задаток тысячу рублев, а у вас в Нежине имеет две тысячи рублей… Железо и дрова, которые, аще будут от кого нам дарованыя, так же известь, тое все оценивши, отдать реестром… Вам теди предлежит самому прилежным образом имети Бога и председательство Богородично на помощь. Опасно аще бы не всуе толикое иждивение пошло. Хощет он фундамент додавати з кирпича и глаголет быти дельно. Я ему дал на волю, однако ж аще земля явится могуща. Лучше бы до Трехтемирова вдаться и у преосвященного, либо у самого ясновельможного (тобто у гетьмана Івана Мазепи – Авт.) просити, чтоб позволили сколько байдаков камня твердого. Бо оттуду возили на фундамент Церквам братской и Николской, хотя бы сотце рублев и прибавить, которые я готов дати. Легумену, которую обещал дать ясне вельможный добродей (гетьман Іван Мазепа – Авт.), одыщите сею парою: бо о том сам мне говорил, когда ту был недавно на Москве, потом де могу отъехать на войну…». Як видно з цього листа, Стефан Яворський клопотався про будівництво храму і з цією метою просив допомоги у гетьмана Івана Мазепи, тоді ще повноважного володаря України, зокрема, в питаннях доставки в Ніжин каміння на фундамент соборного храму та виплати будівельникам «легумену», тобто частини платні у вигляді харчових запасів.
Закінчення статті дивись: http://nigin-museum.do.am/publ/1-1-0-19