Автограф К.В.Харламповича в Музеї рідкісної книги НДУ

За задумом К.В.Харламповича його праця про грецьку колонію в Ніжині ХVІІ-ХVІІІ ст. складалася з 6 великих нарисів, загальним обсягом 383 сторінки, кожний з яких висвітлював окремий бік життя ніжинських греків. Нарис І називався "Загальний огляд історії ніженських греків – зростання їхніх привілеїв і боротьба за них з іншими станами та урядами”. Наступні п’ять розділів мали такі заголовкі: "Національний склад, професійна розбивка, статистичні дані”, "Права, за якими судились ніженські грекі”, "Ніженські грекі і місцева промисловість”, "Ніженські грекі і торгівля”, "Просвітня діяльність Ніженської грецької громади. Заходи соціальної допомоги”. Незважаючи на велику кількість документального матеріалу (понад 10 тисяч грецьких справ у Ніжинському округовому архіві), праця К.В.Харламповича була написана дуже швидко і передана до друку в історико-філологічний відділ ВУАН. Але, як вже зазначалось, побачила світ у 24 номері "Записок іст.-філ. відділу ВУАН” за 1929 рік лише перша частина цієї праці. Незважаючи на ряд схвальних рецензій, подальше видання дослідження загальмували, можливо з причин ідеологічного характеру. На жаль значна частина цієї фундаментальної праці про ніжинських греків на сьогодні вважається втраченою. Лише у 1999 році Є.К.Чернухін, відомий історик і філолог, визнаний фахівець з історії грецьких громад в Україні, видав за віднайденими рукописами п’ятий розділ "Нарисів” у ІІІ-й книзі "Записок історико-філологічного товариства Андрія Білецького”. Зараз до друку підготовлений шостий і фрагмент другого розділів праці, віднайдених в архівах Києва та Ніжина [23].

Дослідження з історії ніжинських греків стало останньою фундаментальною працею історика. Здоров’я К.В.Харламповича було серйозно підірване. 6 червня 1930 року Костянтин Васильович нарешті отримав повідомлення про те, що йому дозволене "вільне проживання”, і почав клопотатися про переїзд до Києва. У цьому сприяв його ні­жинський колега, молодий талановитий історик, і у той же час, як з’ясувалось тепер, таємний агент ГПУ, К.Ф.Штепа, якому вдалося залучити К.Харламповича до роботи у створеній 1 лютого 1930 року у Києві Комісії для досліджень з історії Близького Сходу та Візантії. 30 вересня 1931 року К.В.Харлампович нарешті виїхав до Києва, залишивши бібліотеку та деякі особисті речі своєму ніжинському колезі І.Г.Турцевичу [24].

Про останні місяці життя видатного історика, на жаль, ми знаємо дуже мало. Можливо, що попрацювати на новому місці вченому так вже і не пощастило. Не додали йому здоров’я і драматичні події, що у цей час відбувалися у Києві. Гучна справа так званої "Спілки визволення України”, з якої розпочався давно запланований радянськими репресивними органами розгром Всеукраїнської Академії Наук, арешт та депортація у Москву академіка М.С.Грушевського навесні 1931 року, гучна кампанія цькування в партійній пресі його "буржуазно-націоналістичних” концепцій та арешти колишніх соратників, загальна атмосфера безвиході – усе це призвело до загострення старих хвороб. Після переїзду до Києва, К.В.Харлампович поселився у свого колишньго колеги К.Ф.Штепи і змушений був заробляти на життя, вичитуючи в "Держвидаві” коректури журналів "Економіст-марксист” та "Історик-марксист”. Одночасно вчений намагався знайти собі житло і будь-яку роботу, зокрема в Інституті соціального виховання, де йому обіцяли місце бібліотекаря. Посильну допомогу Харламповичу надавали його друзі і знайомі по Ніжину, зокрема випускниця Ніжинського ІНО Євгенія Юрієвна Спаська та вдова колишнього професора Ніжинського історико-філологічного інституту В.К.Піскорського Зінаїда Захарівна Піскорська. До останніх днів життя Костянтин Васильович продовжував листування з ніжинським колегою Миколою Михайловичем Бережковим. В листі до нього від 18 лютого 1932 року, змальовуючи задушливу атмосферу у Києві, К.Харлампович описував, яким нападкам і цькуванням піддавалися з боку партійних органів і офіційної преси академіки Кримський, Воблий, Яснопольський: "Хвиля критики і самокритики захопила ледь не всіх працівників просвітницького фронту. Одні каються, інших викривають. Викрили тепер в усяких ухилах та невігластві Камишана ("мідний лоб”, "професор” у лапках). У "Пролетарській правді” він надрукував покаянного листа. Нещодавно в Археографічній комісії Академії Наук висвітлювався в особливій доповіді буржуазний характер роботи та видань комісії до 1931 року. Знайшли, що доповідь треба деталізувати і назвати в ній не тільки Грушевського, головуючого, але й усіх членів, а потім винести на широке обговорення” [25].

 Не помилимось дуже, якщо зазначимо, що передчасна смерть вченого 23 березня 1932 року врятувала його від чергової розправи радянських репресивних органів: слідчі з ГПУ готували К.В.Харламповичу чільне місце серед діячів ніжинського відділу вигаданого ними "Національного центру”, яким буцім-то керував сам М.С.Грушевський...

У коротенькому анонімному некролозі, вміщеному в збірнику праць Інституту слов’янознавства АН СРСР у Ленінграді сухо повідомлялось про смерть "відомого історика, колишнього академіка ВУАН” Костянтина Харламповича і відзначалось, що більшість праць вченого була присвячена різноманітним питанням церковної історії та історії народної освіти докапіталістичної доби і стосувалась України та Білорусі. Тут же наводився далеко неповний перелік друкованих праць вченого. Так драматична доля історика уклалась всього в декілька абзаців друкованого тексту... [26]

П Р И М І Т К И:

^1.         Філія Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині (далі НФ ДАЧО), Ф. Р-6214. – Оп.1. – Спр.1. – Арк. 112.

^2.         Власовський І. Нарис Історії Української Православної Церкви. – К., 1998. – Т. ІІІ.– С. 306.

^3.         Там само. – С. 305.

^4.         НФ ДАЧО, Ф. Р-6214. – Оп.1. – Спр.1. – Арк. 112.

^5.         Харлампович К. Западно-русские православные школы XVI и начала XVII века. – Казань, 1908.; Власовський І. Вказ. праця. – Т.ІІІ. – С. 305-306; Дорошенко Д. Нарис української історіографії. – К., 1996. – С. 160.

^6.         Власовський І. Вказ. праця. – С. 306; Харлампович К. Малоросийское влияние на великорусскую церковную жизнь. – Казань, 1914. – Т. 1; Дорошенко Д. Вказ. праця. – С. 207-208.

^7.         Харлампович К. Малороссийское влияние … – СС. V – XV, 5, 161.

^8.         НФ ДАЧО. – Там само. – Спр. 3. – Арк. 11, 11 (зв).

^9.         Чернухін Є. Кость Харлампович та його нариси з історії ніжинських греків // Записки іст. – філологічного товариства ім. О. Білецького. –К., 1999 – кн. ІІІ.– с. 160; НФ ДАЧО. – Там само. – Спр. 1. – Арк. 112-113; Спр. 3. – Арк. 1-5.

^10.       Полонська-Василенко Н. Українська Академія Наук. Нарис історії. – К., 1993. – с. 32, 401; НФ ДАЧО. – Там само. – Спр. 1. – Арк. 112-113; Історія Академії Наук України. 1918-1923. Документи і матеріали. – К., 1993. – С. 245-246.

^11.       НФ ДАЧО.– Там само. – Спр. 3. – Арк. 11, 11 (зв); Спр. 1, АРК. 112, 113.

^12.       НФ ДАЧО. – Там само. –Спр. 1. – Арк. 141 (зв).

^13.       НФ ДАЧО. – Там само. – Спр. 1. – Арк. 115, 116 (зв).

^14.       НФ ДАЧО. – Там само. – Спр. 1. – Арк. 150, 151 (зв); 113, 115, 116 (зв).

^15.       Верстюк В., Пиріг Р. Михайло Сергійович Грушевський. Коротка хроніка життя та діяльності. – К., 1996. – СС. 72-74; Дивись також док. № 4 нашої публікації.

^16.       НФ ДАЧО. –Ф. Р – 6214, – Оп. 1 – Спр. 1. – Арк.22.

^17.       Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський і ГПУ-НКВД. – К., 1996. – СС. 190 (док. №40), 195-196 (док. №№43,44).

^18.       Полонська-Василенко Н. Вказ. праця. – С. 53; Пристайко В., Шаповал Ю. Вказ. праця. – СС. 66, 69-70; Єфремов С. Щоденники, 1923-1929. –К., 1997. – с. 488.

^19.       Полонська-Василенко Н. Вказ. праця. – с. 53, 119-120, 403.

^20.       Єфремов С. Щоденники, 1923-1929. –К., 1997. – с. 638.

^21.       Лист К.В.Харламповича до М.М.Бережкова у Ніжин від 5.1.1932р. – Інститут Рукопису Національної Бібліотеки України ім. В.Вернадського (далі ІР НБУВ) – Ф.ІІІ – од. зб. 55994 – арк.1.

^22.       Харлампович К. Нариси з історії грецької колонії в Ніжені XVII-XVIII ст. //Записки історико-філологічного відділу УАН. – К., 1929. – Кн. 24; Чернухін Є. Кость Харлампович та його нариси з історії ніжинських греків // Записки іст. – філологічного товариства ім. О. Білецького. –К., 1999 – кн. ІІІ.– с. 161;

^23.       Харлампович К. До історії національних меншостей на Україні. Грецька колонія в Ніжені (XVII-XVIII ст.). Нарис V. Ніженські греки й торгівля //Записки історико-філологічного товариства ім. О.Білецького. – К., 1999. – кн. ІІІ – с.87- 174.

^24.       НФ ДАЧО. – Там само. – Спр. 1, Арк.41; Верба І. Кость Штеппа //Український історичний журнал. – 1999. – №3. – СС. 104-105.

^25.       Листи К.В.Харламповича до М.М.Бережкова у Ніжин від 5.10.1931, 5.01. та 18.02.1932 рр. // ІР НБУВ – Ф. ІІІ. – од. зб. 5592, 5593, 5594, 5596; Камишан О.М. –  вчений-секретар І відділу ВУАН. Засланий 1934 року.

^26.       Труды института славяноведения АН СССР – Ленинград, 1932. – Т. 1. – СС. 425-426.