МУЗЕЙ РІДКІСНОЇ КНИГИ Ніжин

Обговорюємо проект документу "Порядок відбору рукописних, рідкісних і цінних видань до Державного реєстру національно-культурного надбання"

asmor — Fri, 12 Feb 2016 13:39:17 GMT

На сайті Міністерства культури України викладено для громадського обговорення проект документу "Порядок відбору рукописів, рідкісних та цінних видань до Державного реєстру національно-культурного надбання" http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article…
Долучаємося до обговорення та вносимо свої пропозиції!

Вельмишановні колеги!
Уважно ознайомилися з проектом документу «Порядок відбору рукописних, рідкісних і цінних видань до Державного реєстру національного культурного надбання», виставленим для громадського обговорення.
Цілком схвалюючи саму ідею створення подібного «Державного реєстру», маємо висловити низку зауважень, які базуються на нашому досвіді роботи зі стародруками, рідкісними та цінними виданнями в Музеї рідкісної книги та бібліотеці Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Як відомо, бібліотека Ніжинського вишу – це книгозбірня зі 195-річною історією, у фондах якої накопичено унікальну колекцію книжкових пам'яток, рідкісних та цінних книжок не тільки вітчизняного, але й європейського походження.
Створення «Державного реєстру» давно вже є назрілим в Україні. Взяття на державний облік, уведення в науковий обіг та забезпечення надійної охорони, консервації та зберігання унікальних книжкових фондів та колекцій, як ніколи є сьогодні актуальними. Криза бібліотечної галузі, яка останнім часом спостерігається не тільки в Україні, але й в усьому світі, в наших умовах, що ускладнюються економічною кризою та війною з путінською Росією, може призвести до суттєвих втрат культурно-історичної спадщини, які практично буде неможливо відтворити. Як відомо, спроба створити подібний реєстр книжкових скарбів у наших бібліотеках вже була на початку 2000-х років, і, на жаль, завершилася нічим. Тому активізацію подібної роботи можна тільки вітати, тим більше, що останнім часом спостерігаємо пожвавлення зусиль самих бібліотек, які самотужки виявляють ініціативу у науково-бібліографічному опрацюванні та популяризації власних унікальних фондів, намагаючись тим самим підняти суспільний престиж своєї професії.
Отже, переходжу до конкретних пропозицій відносно тексту самого документу.
1. Пропоную у пунктах 4.2.4, 4.2.5, 4.2.6, верхню хронологічну дату для стародруків «1800 рік» замінити на «1830». Традиція вважати верхньою хронологічною межею для стародруків саме 1800 рік походить ще з радянських часів і не витримує жодної критики. Як історик, хочу запитати: чому саме 1800 рік? Як початок «нового століття»? А чому, за якими критеріями книгу 1799 року ми вважаємо стародруком, а 1801 року вже не вважаємо? Натомість є загальна європейська книгознавча практика, до якої долучаються й сучасні книгознавці на пострадянському просторі, вважати верхньою хронологічною межею для стародруків саме 1830 рік. Загальновизнаним є, що саме у цей період на зміну ручному друкарському верстату приходять машини і нові технології, книгодрукування стає напівавтоматичним та автоматичним. У європейській традиції навіть синонімом до поняття «стародрук» стає термін «видання ручного друкування» («Handprint Books»). Не буду наводити численні приклади, коли відділи стародруків найбільших наукових бібліотек світу формують свої колекції стародруків саме в межах «ХУ століття – 1830 рік»: достатньо самостійно подивитися відповідні сайти та електронні каталоги. Наприклад, так вже давно працює Відділ стародруків та рідкісних видань Національної Бібліотеки України імені В.Вернадського – провідний науковий книгознавчий центр нашої держави. Співробітники НБУВ організовують свою науково-бібліографічну діяльність за принципом (цитата): «збирання, зберігання та бібліотечно-бібліографічне опрацювання стародруків (видань з XV cт. і до 1830 р.)» (див.: офіційний сайт НБУВ http://www.nbuv.gov.ua/node/30 )
2. У пункті 7. пропоную додати у тексті: «Координаторами виступають… Наукова бібліотека імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (для фондоутримувачів сфери управління Міністерства освіти і науки України).» Цей додаток, на нашу думку, необхідний тому, що з переліку бібліотек-фондоутримувачів колекцій книжкових пам'яток, рідкісних та цінних видань абсолютно і необґрунтовано випали бібліотеки університетів та інших вищих навчальних закладів. У той же час загальновідомо, що університетські бібліотеки Києва, Львова, Харкова, Одеси, Острога, Ужгорода та інших міст у своїх фондах мають унікальні зібрання книжкових раритетів. Залишити їх без належного координування та методичної допомоги було б великою помилкою. А те що на роль подібного координатора заслуговує Наукова бібліотека імені М.Максимовича КНУ імені Тараса Шевченка, вважаємо, заперечень не викликає: це потужна наукова установа, яка має досвід роботи зі стародруками (дивись проект «Old printed books» на сайті бібліотеки http://www.rare.univ.kiev.ua/ukr/ ). Підкріплений науковими кадрами Київського національного університету, відділ стародруків НБ ім. М.Максимовича буде потужним наково-методичним центром для бібліотек ВНЗ України.
3. До узагальнюючої частини «Проекту» пропоную внести окремий розділ, котрим зобов’язати відомства, установи та організації, у віданні яких знаходяться бібліотеки-фондоутримувачі колекцій книжкових пам'яток, рідкісних та цінних видань, надавати всебічне сприяння, у тому числі й фінансове, для забезпечення заходів з науково-бібліографічного опрацювання, надійного зберігання, консервації та реставрації унікальних колекцій та одиничних пам'яток. Адже сьогодні ні для кого не секрет, що в умовах бюджетної кризи у бібліотеках України відбуваються кадрові скорочення, зменшується виділення коштів на утримання фондів, охоронну та протипожежну системи, консервацію та реставрацію книжкових раритетів тощо.
4. Просимо зобов’язати Міністерство освіти і науки України внести зміни до типових структури та штатного розкладу бібліотек ВНЗ ІІІ-ІУ рівня акредитації. Справа у тому, що типові штатні нормативи університетських бібліотек, встановлені МОН, передбачають структуру та кількість працівників бібліотеки тільки виходячи із середньостатистичних показників кількості користувачів та книговидачі, не враховуючи жодним чином наявність у фондах бібліотек колекцій книжкових пам'яток, рідкісних та цінних видань. Таким чином зменшення кількості читачів та книговидачі, які сьогодні простежується повсюдно у бібліотеках не тільки України, але й усього світу, автоматично призводить до ліквідації відділів стародруків та зберігання фондів, на які традиційно були покладені обов’язки зі зберігання та наукового опрацювання раритетних колекцій. Так цього року трапилося у нашій бібліотеці, коли за рішенням керівництва університету її було переведено у найнижчу ІV-ту категорію з оплати праці, що у свою чергу призвело до ліквідації відповідного підрозділу та масового скорочення штату працівників. Отже, просимо зобов’язати відповідні відомства, у віданні яких перебувають бібліотеки-фондоутримувачі колекцій книжкових пам'яток, рідкісних та цінних видань, при складанні структури та штатного розкладу бібліотеки в обов’язковому порядку передбачати наявність відділу фондових колекцій та рідкісної книги.
5. Зрештою, пропонуємо розробити на законодавчому рівні офіційну процедуру закріплення за фондовою бібліотечною колекцією, що має у своєму складі книжкові пам’ятки, рукописи, рідкісні та цінні видання, що занесені до «Державного реєстру національного культурного надбання України», юридичного статусу об’єкта історико-культурної спадщини національного значення. Такий статус має набуватися колекцією автоматично після занесення до «Державного реєстру» та передбачатиме усі необхідні юридичні норми пам'яткоохоронного характеру: статус колекції, заборону на ліквідацію та розпорошення, права та обов’язки фондоутримувача в межах законодавства України тощо.

В цілому, вважаємо, що ці заходи сприятимуть ефективному збереженню унікальних колекцій книжкових раритетів у бібліотеках України, їхньому всебічному науково-бібліографічному опрацюванню та введенню в науковий обіг.

Нове бібліографічне видання

asmor — Sun, 31 Jan 2016 14:51:14 GMT

Морозов О.С. Книжкове зібрання М.М. та І.М. Михайловських з колекції бібліотеки імені академіка М.Лавровського Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Каталог. – Ніжин: Бібліотека імені академіка М.О.Лавровського, 2015. – 82 с.

Каталог книжкового зібрання бібліофілів М.М. та І.М. Михайловських, що зберігається у фондах Бібліотеки імені академіка М.О.Лавровського Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, продовжує серію видань, спрямованих на науково-бібліографічне розкриття унікальних фондових колекцій одного з найдавніших бібліотечно-просвітницьких закладів Лівобережної України. Каталог містить докладний опис колекції книг, що були подаровані бібліотеці у 1919 р. викладачем Ніжинської класичної гімназії Іваном Миколайовичем Михайловським. У складі зібрання – унікальні видання кириличного та гражданського друку ХVІІ-ХVІІІ ст.

Видання розраховане на фахівців-книгознавців, бібліотекознавців, істориків, філологів, культурологів, студентів і широкий читацький загал, якому небайдужа історія книги та книжкової культури.

Переглянути повнотекстову версію видання: http://lib.ndu.edu.ua/dspace/handle/123456789/432

Бібліофільське зібрання М.М. та І.М. Михайловських

asmor — Sun, 31 Jan 2016 14:13:04 GMT

Бібліофільське зібрання М.М. та І.М. Михайловських у Ніжині: до історії формування колекції

Під час проведення робіт з відбору книжкових пам'яток для «Державного реєстру національного культурного надбання» у фондах бібліотеки Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя співробітниками Музею рідкісної книги НДУ було виявлено невелику (78 одиниць зберігання), але надзвичайно цікаву колекцію кириличних стародруків та видань гражданського друку (XVII-XVIII ст.). Усі ці книжкові раритети були поєднані однією характерною рисою – на передньому форзаці кожного видання містилася паперова наліпка з рукописним написом чітким каліграфічним почерком: «Из собрания старопечатных книг Н.М. Михайловского».

Родина Михайловських. СПб, бл. 1875 р. Зліва на право: Микола Матвійович Михайловський, його сини – Іван, Федір та Петро (фото з архіву Н.І.Ковалевської)

Колекція від самого початку зацікавила співробітників бібліотеки. Навіть при першому поверховому огляді стало зрозумілим, що перед нами невелика частина надзвичайно цінного та професійно упорядкованого бібліофільського зібрання. Достатньо зауважити, що у складі збірки виявлено такі унікальні кириличні стародруки, як «Іоанна Дамаскіна про Варлаама та Йоасафа гісторія» (кутеїнське видання 1637 та московське видання Симеона Полоцького 1681 рр.), «Труби словіс проповідних» Лазаря Барановича (друкарня Києво-Печерської Лаври, 1674), «Вінець Христов з проповідей недільних» Антонія Радивіловського (1688), переклади творів Григорія Богослова, Василія Великого та Афанасія Олександрійського, виконані Єпифанієм Славінецьким (московське видання 1665 р.), «Євангеліє учительне» Кирила Ставровецького з фіктивними вихідним відомостями (друкарня Могилевського братства, друк Максима Вощанки 1697 р.), «Лексикон триязичний» Федора Полікарпова (Москва, 1704), «Камінь православної віри» Стефана Яворського (Москва, 1729), «Богородице Діво» та «Феатрон нравоучительний» Іоанна Максимовича (Чернігів, 1707 та 1708 рр.) тощо. Зразки поліграфічної продукції гражд. друку в колекції представлені такими унікальним виданнями, як «Приемы циркуля и линейки» Антона Пюркенштейна (перше у Російській Імперії видання, що було надруковане реформованою гражданською абеткою у 1709 р.), «Новейшее основание и практика артиллерии» Ернста Брауна (1709), «Побеждающая крепость» Бурхсдорфа (1709), «География генеральная» Бернарда Вареніуса (1718), «Введение в историю Европейскую» Самуила Пуффендорфа (1718), «Земноводного круга краткое описание» Іоганна Гібнера (1719), «Книга Устав морской» (1720), «Брюсов календар» (1726) та інші.

Іоанн Дамаскін. Повість про Варлаама та Йоасафа.

Кутеїн, 1637.

Наявність прізвища власника на наліпках дозволила відразу ж пов'язати новознайдену колекцію з діяльністю викладача російської мови та літератури Ніжинської класичної гімназії, що діяла при Історико-філологічному інституті князя О.Безбородька, Івана Миколайовича Михайловського (1848-1921). Нетривалий архівний пошук дозволив у загальних рисах з'ясувати біографічні відомості власника колекції.

І.М.Михайловський народився 1848 року у Санкт-Петербурзі, в родині статського радника, чиновника Комітету правління Імператорської Академії наук Миколи Матвійовича Михайловського (1815-1877). Вихованець духовної семінарії, палкий шанувальник старовини, М.М. Михайловський, який не мав спеціальної підготовки та наукового звання, усе своє життя присвятив колекціонуванню стародавніх рукописів та книг, брав активну участь в діяльності Археографічної комісії, виконуючи її завдання з розшуку документів та підготовки до друку «Дополнений к Актам юридическим и историческим», збирав матеріали для довідника з філігранології. За активну діяльність неодноразово був відзначений Імператорською Академією наук.

Старший син Миколи Матвійовича, Іван Миколайович з відзнакою закінчив у Санкт-Петербурзі Ларінську гімназію, навчався класичних мов у відомого метра філології І.А.Коссовича. Після закінчення історико-філологічного факультету Санкт-Петербурзького університету, у 1870 році отримав призначення до Ніжинської класичної гімназії при Історико-філологічному інституті князя О.Безбородька. У Ніжинській гімназії викладав латину, російську мову та літературу, а також російську мову та історію в жіночій гімназії П.Кушакевич, обіймав посади у міській Єпархійній училищній раді. Займався науковою діяльністю, зокрема опублікував декілька розвідок, присвячених діяльності грека Миколи Спафарія в Росії та дослідженню анонімної російської літератури ХУІІ ст. У 1909 році як член організаційного комітету брав активну участь в організації «Гоголівської виставки» у Ніжині, що була присвячена 100-літтю від дня народження письменника.

Після передчасної смерті батька, яка трапилася у 1877 році, Іван Миколайович Михайловський успадкував унікальне зібрання та перевіз його в Ніжин. Виявлені нами архівні документи дають можливість стверджувати, що Іван Миколайович сам не був колекціонером-бібліофілом, а лише сумлінно виконував обов’язки хранителя батьківської колекції. Унікальні книжкові скарби не лежали мертвим вантажем у його ніжинському будинку: І.М.Михайловський охоче надавав їх для публікації дослідникам. Так, наприклад, було 1902 року, коли професор НІФІ В.І.Савва опублікував раніше невідомі твори російського публіциста ХУІІ ст. І.А. Хворостініна, віднайдені в рукописному збірнику з книгозбірні Михайловських у Ніжині. Двічі, у 1899 та 1908 роках, І.М. Михайловський охоче надавав рукописи та стародруки з родинної колекції для організації виставок ХІ та ХІУ Археологічних з’їздів, що відбувалися відповідно у Києві та Чернігові. Виставкові експозиції книжкових раритетів під час цих з’їздів були майже повністю побудовані на матеріалах, наданих вчителем ніжинської гімназії, що й засвідчено у відповідних друкованих каталогах. Зокрема, перлинами цих експозицій стали надані Михайловським унікальні видання Івана Федорова (Заблудівське «Євангеліє учительне» 1569 р., Львівський «Апостол» 1574 р., «Острозька Біблія» 1581 р.), поліграфічні шедеври Львівської братської, Почаївської, Віленської, Унівської та Київських друкарень.

Будинок І.М.Михайловського в Ніжині

(сучасне фото, вул. М.Кропив’янського, 7)

Після експонування на виставках колекція Михайловських привернула до себе пильну увагу наукової громадськості. 1908 року на переговори з власником колекції вийшли співробітники Санкт-Петербурзької Імператорської Публічної бібліотеки. Усвідомлюючи наукову цінність книжкової збірки, І.М.Михайловський погоджується уступити її за певну суму грошей. Колекція рукописів ХУ-ХІХ ст. в кількості 1137 одиниць та особистий архів батька М.М. Михайловського з Ніжина надійшли на зберігання до відділу рукописів, а збірка стародруків (близько 200 примірників, переважно ХУІ-ХУІІІ ст.) поповнила фонди відділу стародруків цієї бібліотеки.

Але, як виявилося тепер, частина бібліотеки Михайловських і після цього залишалася в Ніжині. Безумовно, ніжинське походження мають три українських стародруки ХУІ-ХУІІ ст. з відділу стародруків та рідкісних видань НБУ імені В.Вернадського (у т.ч. львівський «Апостол» Івана Федорова 1574 року з вкладним записом К.І.Вишневецької, відомий за своєю електронною версією на сайті НБУВ). За два роки до смерті, Іван Миколайович Михайловський передав рештки родинної колекції до бібліотеки Ніжинського інституту кн. О.Безбородька. Виявлений нами у фондах Відділу зберігання та використання документів Чернігівського обласного державного архіву в м. Ніжині документ («Список книг, предлагаемых в дар библиотеке Нежинского института кн. Безбородко от Ивана Николаевича Михайловского») датований 7 червня 1919 року та містить 57 позицій. Але порівняння цього списку із записами в старих інвентарних книгах ніжинської бібліотеки, які під 1919 роком подають дещо відмінний перелік книг (56 позицій), та фактично наявною на сьогоднішній день в бібліотеці збірки Михайловських (78 одиниць), дає можливість стверджувати, що, І.М.Михайловський міг передавати книги в інститутську книгозбірню не одноразово, а кількома масивами. Можливо, якісь книги, що лишилися після батька, могла передавати пізніше його донька, Ольга Іванівна Михайловська (1874-1957), яка у 1930-х роках працювала в ніжинській бібліотеці на посаді бібліотекаря.

Максимович І. Феатрон нравоучителный. Чернігів, 1707

Пошукова робота над унікальною книжковою колекцією у Ніжині триває. В процесі пошуків нам вдалося вийти на нащадків родини Михайловських. На наши запити відгукнулася правнучка І.М.Михайловського, Наталія Іванівна Ковалевська (викладач Московського державного університету, біолог за фахом, проживає у Москві). Правда, бібліофільське минуле родини для сучасних нащадків Михайловських виявилося несподіванкою. Натомість, Н.І.Ковалевська поділилася з нами унікальними фотографіями з родинного архіву, що охоплюють ніжинський період життя І.М.Михайловського. В Ніжині, неподалік від корпусів держуніверситету імені М.Гоголя по вул. Г.Кропив'янського, зберігся старовинний будинок Михайловських, у якому перебувала унікальна бібліотека. А на Троїцькому кладовищі м. Ніжина вдалося відшукати й родинне поховання Михайловських, у т.ч. й могилу Івана Миколайовича. На жаль, до останнього часу невідомою лишається доля кількох унікальних стародруків, що були подаровані І.М.Михайловським в бібліотеку Ніжинського інституту. Це, зокрема, таки книги, як «Ключ разуменія» Йоаникія Галятовського (1659), «Загальна мінея» (Києво-Печерська лавра, 1680) та «Євангеліє учительне» (неатрибутоване видання без титульного аркушу 16-17 ст.), які, на превеликий жаль, не пройшли інвентаризації у 1950-1970-х рр., і до останнього часу з’ясувати їх долю нам не пощастило…

Олександр Морозов

У Львові перепоховано першодрукаря Івана

asmor — Thu, 18 Dec 2014 20:32:08 GMT

У Львові поховали останки друкаря Івана Федоровича

dailylviv.com

Понад чотири десятиліття останки Івана Федоровича, який надрукував перший «Буквар» та відновив книгодрукування в Україні, перебували у Музеї мистецтва давньої української книги у Львові. Сьогодні, 18 грудня, їх перепоховали у місці, де колись і знайшли – у церкві монастиря св. Онуфрія. Участь у перепохованні взяли представники всіх конфесій України.<неи Перепоховати останки Федоровича було мрією покійного директора Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького, який знайшов кістки під час ремонтних робіт у 1971 році. Однак через різні причини, цей задум вдалося реалізувати тільки зараз після досліджень останків польськими науковцями

Як розповів президент Благодійного фонду імені героя України Б. Г. Возницького Ігор Жук, дослідники не на 100% впевнені, що останки належать друкарю. «Ми впевнені на 99%. Щоб ми на 100% були впевнені, потрібно мати нащадків друкаря, аби зробити повний аналіз. Дослідження, яке зробили у Вроцлавському університеті, свідчить, що кістки належать друкарю. У них більший вміст ртуті, олова, свинцю. Науковці вказали у своєму звіті, що ця людина повинна була однозначно займатися книгодрукуванням», – розповів Ігор Жук. Він також додав, що у раці із останками Федоровича є кістки й іншої особи. Дослідження показали, що ці люди були родичами. Оскільки друкар був похований із сином, то це також доводить, що останки належать Івану Федоровичу.

Окрім раки із останками друкаря, перепоховали ще три. «Ми знаємо, що у ніші було поховано чотири особи, але ще був склеп, де теж знайшли останки. Фактично повністю не збереглося жодного скелета. Це все останки. Тому ми вирішили, що потрібно перепоховати чотири раки», – розповіла директор Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького Лариса Возницька. У перепохованні брали участь священнослужителі різних конфесій. «Цей проект (дослідження останків Федоровича і їх перепоховання, – ред.) ми назвали таким, що об’єднає всю Україну. Ми звернулися до владик всіх конфесій: УАПЦ, УПЦ (КП), УПЦ (МП), УГКЦ, РКЦ. Всі підтримали нас», – додав І. Жук.

Урочистості почалися із панахиди у храмі Успіння Пресвятої Богородиці (УАПЦ), де Іван Федорович працював. Після богослужіння процесія з останками рушила до монастиря св. Онуфрія (УГКЦ). Дорогою біля кожної церкви колона зупинялася. Таким чином віддавали шану людині, яка відновила книгодрукування в Україні. У церкві монастиря після панахиди раки заклали у стіну, а священнослужителі запечатали поховання. У стіні також встановили копію надгробної плити Федорова, яку зробили на основі рисунку церковного діяча, богослова та історика, професора і ректора Львівського університету Модеста Гриневецького, який у свій час бачив цю плиту і замальовував її.<неи «Коли Гриневецький побачив плиту, то вона вже була знищена. У деяких місцях написи вже стерлися. Він замалював усе, що побачив. У нас було багато дискусій, як відтворити плиту: весь текст чи лише той, який зарисував Гриневецький. Але вирішили зробити таку, яка є на малюнку», – розповів І. Жук. Він додав, що над плитою з вапняку працював львівський скульптор п. Орест. Ігор Жук не уточнив прізвище скульптора, зазначивши, що він навіть на своїй візитці прізвища не вказує. «Ми зверталися до багатьох спеціалістів, але п. Орест нічого не хотів, лише попрацювати над плитою. Він сказав: «Якщо вам потрібно, то я її зроблю за два дні», – розповів Ігор Жук.

Про це повідомляється сьогодні, 18 грудня, на сайті «ІА ZIK». Своєю чергою, інтернет-видання «Zaxid.net» розповіло в четвер: «Сьогодні, 18 грудня, у Львові в церкві монастиря Святого Онуфрія перепоховали останки першодрукаря Івана Федорова. Урочиста процесія, у якій взяли участь представники усіх релігійних конфесій Львова, пройшла вулицями міста від храму Успіння Пресвятої Богородиці (вул. Руська) до монастиря Св. Онуфрія. Спільно із друкарем перепоховали і останки його сина та ще двох осіб.<неи Поховання найвідомішого українського друкаря Івана Федорова виявив у храмі монастиря Св. Онуфрія 1971 року Борис Возницький. Тоді будівля була занедбаною, а церква не діяла. Довгий час останки зберігались в музеї мистецтва давньої української книги Львівської національної галереї мистецтв і лише цього року вдалось провести експертизу.

«Фахівці підтвердили, що померлий був людиною похилого віку, що відповідає даним про Федорова. Також у кістках виявили вдвічі вищий вміст важких металів, які у той час використовували при друкуванні. Тому у нас нема сумнівів, що це дійсно Іван Федоров», – розповіла генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького Лариса Возницька-Разінкова. Поховали Івана Федорова на тому ж місці, де понад 40 років тому виявили останки. Зазначимо, що 15 грудня цього року виповнився 341 рік із дня смерті друкаря.

Іван Федорович (Федоров) є першим українським книгодрукарем. 1574 року надрукував у Львові перший східнослов'янський посібник – «Буквар» з граматикою».

http://dailylviv.com/news/istoriya/u-lvovi-perepokhovaly-ostanky-drukarya-ivana-fedorovycha-video-14184

Польські фахівці закінчили дослідження останків, які перебувають у Музеї книги у Львові. Дослідники-експерти заявили, що це справді кістки першодрукаря Івана Федоровича (Федорова). Цьогоріч відбудеться перепоховання решток у монастирі святого Онуфрія, де їх і знайшов Борис Возницький. Про це ІА ZIK повідомила директор Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького Лариса Возницька.

Вона розповіла, що дослідження останків почав ще Борис Возницький – на початку 70-хх рр. минулого століття. Коли він облаштовував в Онуфріївському монастирі Музей книги, то натрапив на людські кістки.<неи «У соборі проводили дуже серйозні археологічні дослідження, якими займався археолог, доктор наук Ігор Свєшніков (український археолог, доктор історичних наук, дослідник Берестецької битви 1651 року, – ІА ZIK). Науковці мали план церкви і Борис Возницький помітив, що в одному місці стоїть літера «Ф». Це була позначена замурована ніша. Він виявив там людські останки. Кістки вирішили помістити у коробці і зберігати до тих часів, поки не буде проведено дослідження залишків. Зараз останки зберігають у Музеї книги», – розповіла Лариса Возницька. Вона додала, що попередній директор Львівської галереї мистецтв був упевнений, що це останки Федоровича.

Протягом років музейники пробували залучити спеціалістів для їх дослідження. «Декілька фахівців бралися до роботи. Однак, зважаючи на те, що це досить дорогий процес, їм не вдалося усе довести до кінця. Усе впиралося в кошти», – розповіла Лариса Возницька. На початку Євромайдану Львівська галерея мистецтв звернулася до Вроцлавського університету, при кафедрі медицини якого діє сучасна лабораторія, яка займається дослідженням останків. «За деякий час ми отримали відповідь, що університет згодний провести дослідження безкоштовно. Однак вони просили організувати для спеціалістів у Львові житло, заплатити за дорогу. Вирішити ці питання нам допоміг президент Благодійного фонду імені героя України Б.Г. Возницького Ігор Жук», – зазначила директор галереї мистецтв.

Таким чином до Львова, аби взяти необхідні аналізи, на три дні приїхали фахівці з Польщі. «Вони брали мікропроби, робили рентген останків і всі потрібні аналізи. Науковці навіть брали ДНК, адже ми знаємо, що Федоровича поховали із сином, який з ним працював», – зазначила Лариса Борисівна. Вона розповіла, що усі необхідні аналізи робили у Польщі. Галерея мистецтв вже отримала підтвердження, що останки належать Федоровичу, і до кінця цього року їх перепоховають у церкві св. Онуфрія.

«Це буде дуже велика і визначна подія. У ній візьмуть участь представники всіх конфесії, представники влади», – розповіла Л. Возницька. За словами директора галереї мистецтв, зараз Фонд Бориса Возницького працює також над відновленням надгробної плити Федоровича. «Надгробна плита Федорова, що у Музеї книги, – це копія справжньої плити. Зараз фонд за рисунками Модеста Гриневецького (церковного діяча, богослова та історика, професора і ректора Львівського університету, – ІА ZIK), який у свій час бачив цю плиту і замальовував її, відновлює її. Ця плита буде вмурована в те місце, де буде похований Федорович», – зазначила вона. Директор галереї мистецтв додала, що спеціально до цієї події Фонд Бориса Возницького перевидав «Буквар», оригінал якого зберігається лише у Гарвардському університеті, та «Апостол» Федоровича. Видання уже представили на Форумі видавців у Львові. Ці книги розповсюджуватимуть безкоштовно: «Букварі» подарують школам, «Апостоли» – церквам. «Книжки «Апостоли» уже всі надруковані, а обкладинку ще доробляють, бо вона дуже складна: виготовлена з шкіри, із тисненнями. «Буквар» ж є факсимільним виданням. Обкладинка виготовлена із дуба, а папір по кольору та товщині такий же, як і той, на якому друкував Федорович», – розповіла Лариса Возницька.

http://zik.ua/ua/news/2014/11/20/u_lvovi_shche_tsogorich_perepohovayut_ostanky_pershodrukarya_ivana_fedorovycha_542321

Заява Вченої ради Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя з приводу суспільно-політичної ситуації в країні

asmor — Sun, 09 Mar 2014 05:51:14 GMT

З а я в а

Вченої ради Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя з приводу суспільно-політичної ситуації в країні

Вчена рада, професорсько-викладацький колектив, студенти, аспіранти і співробітники Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя глибоко стурбовані тією суспільно-політичною ситуацією, що склалася внаслідок вторгнення збройних сил Російської Федерації в Автономну Республіку Крим – невід’ємну територію Української держави, а також обурені розгортанням брутальної пропагандистської кампанії, що має на меті ввести в оману світову громадськість і спрямована на підрив суспільно-політичної та економічної стабільності, територіальної цілісності України, розпалювання недовіри і ворожнечі між етнічними групами її населення.

Ми рішуче засуджуємо загарбницькі наміри і підступні дії владної верхівки Російської Федерації щодо території суверенної України, тавруємо ганьбою політичних авантюристів, які захопили органи державного управління в Автономній Республіці Крим, ставши на шлях зради національних інтересів України.

Водночас Вчена рада Гоголівського університету висловлює сподівання щодо можливості вирішення кризової ситуації, яка склалася, дипломатичним шляхом, на засадах взаєморозуміння і дружби між народами, що населяють нашу державу, а також взаємоповаги і довіри між сусідніми державами – Україною та Російською Федерацією.

Упевнені, що наша держава подолає ті складні випробування і труднощі, які склалися на шляху становлення і утвердження демократії, а українське суспільство згуртується, зробить усе можливе задля збереження єдності і цілісності держави.

Слава Україні!

До 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка

asmor — Tue, 11 Feb 2014 10:03:36 GMT

І ГЕНІЯ ОСМИСЛЯТЬ СКОРБНИЙ ПУТЬ...
(Бібліографічна Шевченкіана Музею рідкісної книги НДУ)

Класик української літератури, національна гордість українців, Тарас Григорович Шевченко з точки зору багатьох - духовний батько сучасного українського народу, людина, яка присвятила своє життя збереженню і поширенню самобутньої народної мудрості, тісно пов'язаній зі стародавньою православною християнською козацькою культурою і звичаями України. Наш Тарас у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX і на початку XX ст. чи не єдиною книжкою у більшості сільських хат України був «Кобзар». Вірші з нього вчили напам'ять, за ним училися читати. На той час твори Шевченка об'єднали український народ.

    Бібліографічна шевченкіана - наукова реєстрація минулих і сучасних публікацій літературних і мистецьких творів Шевченка та літератури про нього, становить цікаву сторінку в історії української культури. Творча спадщина Великого Кобзаря посідає чільне місце серед книжкових скарбів Музею рідкісної книги Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Джерелом надходження шевченківської книги є дарунки від багатьох діячів науки та культури, які не були байдужими до рідного слова.
    Окрасою колекції Шевченкіани є факсимільні прижиттєві видання поета, які становлять сьогодні бібліографічну рідкість. Вони або вилучались, або знищувались російським самодержавством, або "зачитувалися" вщент сучасниками. Адже всім відомо, що літературна слава прийшла до поета у 1840 році, коли світ побачив його уславлений "Кобзар".


    За зовнішнім виглядом перше видання - невеличка книжечка на 114 сторінок, видана в Санкт-Петербурзі у друкарні Є.Фішера. Текст подано українською мовою в російській транскрипції. До деяких творів додано присвяти окремим особам. Перед текстом - фронтиспис із зображенням Кобзаря з поводирем, виконаний    відомим художником, близьким другом поета В.І.Штернбергом. Серед видань, які мають зацікавити сучасного читача, – репринтна копія «Кобзаря» 1840 року (друкарня П.Куліша). Перлиною колекції є факсимільне видання рукописного «Кобзаря» Шевченка 1844 р. у польській транскрипції, яке зробили друзі поета для поширення серед польської інтелігенції. Оригінал в одному примірнику зберігається в музеї Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка АН України. Ілюстрації виконані нашим земляком Яковом де Бальменом, випускником Ніжинської вищої школи, якому Шевченко присвятив поему «Кавказ». Це видання - подарунок фонду Президента України Леоніда Кучми 2010 року.
    У фонді бібліотеки з'явилося цензуроване академічне видання «Кобзаря» 1861 року з бібліотеки академіка В.Рєзанова. Слід зазначити, що усі згадки про «москалів» у ньому були заздалегідь вилучені. Читач може знайти й унікальний нецензурований «Кобзар», виданий у Празі у 1876 році за сприяння славетного українського подружжя Олександра та Софії Русових, які не побоялися репресій з боку влади, адже 1876 рік – це рік Емського указу про заборону української мови. Із прижиттєвих видань Т.Г.Шевченка в фондах Музею рідкісної книги зберігається лейпцизьке видання Вольфгана Гергарда 1859 року "Новые стихотворения Пушкина и Шавченки".


    За життя Тараса Шевченка його твори друкувалися також на сторінках періодичних видань. З ім'ям поета пов'язаний перший загальноукраїнський    громадсько-політичний і літературно-науковий журнал "Основа" (січень 1861 – жовтень 1862 р.), який видавався у Петербурзі. Шевченко брав активну участь у розробці програми альманаха та формуванні кола співробітників. Починаючи з 5 номера 1861 року тут друкуються уривки з "Дневника" Т.Г.Шевченка. На жаль, поет побачив лише перший номер "Основи", який вийшов 12 січня 1861 р. У цьому альманасі містяться також мемуарні та критичні матеріали про Шевченка.

    Глибокий науковий інтерес виявляли до спадщини поета вихідці з Ніжинщини. Відомий письменник і громадський діяч Олександр Кониський – один із організаторів товариства «Просвіта» – присвятив Шевченку розвідку «Жизнь Тараса Григорьевича Шевченко» (Одеса, 1898), а також книгу «Тарас Шевченко-Грушівський», яка базується на спогадах сучасників про Великого Кобзаря. Ці праці охоплюють різноманітні питання життя і творчості поета, стали одними з перших показників зародження шевченкознавства як науки.
    Одними з перших наявних у бібліотеці шевченкознавчих розвідок є роботи біографа Кобзаря, одного з директорів Ліцею імені князя Безбородька, Миколи Чалого «Жизнь и произведения Тараса Шевченко» (Київ, 1882) та «Иван Максимович Сошенко» (Київ, 1876) з автографами автора.


    Знайомлячись з книжковим зібранням шевченкіани Музею рідкісної книги, не можна не згадати видання української діаспори. До скарбниці зарубіжної шевченкіани належить перше повне 5-ти томне видання творів поета (Київ; Лейпциг, 1918-1919 рр.) та 14-ти томне повне зібрання, видане в Чикаго у 1959-1963 рр. Маємо також унікальне видання "Кобзаря", здійснене в Буенос-Айресі (1950). Це - подарунок видатного українського письменника-ніжинця, лауреата Національної Шевченківської премії, Ігоря Васильовича Качуровського.
    Шевченкіана є однією з найбільш розроблених галузей української літературної бібліографії. Першу спробу подати бібліографію творів Шевченка було зроблено за життя поета. її здійснив ще один вихованець Ніжинського Ліцею, прогресивний російський поет, перекладач і видавець Микола Гербель (1827-1883). У 1860 році в «Кобзарі», виданому в Петербурзі за редакцією М.Гербеля, був уміщений «Список печатных сочинений Шевченко и их переводов на русский язык». У ньому представлені видання окремих збірок та поем, а також вірші, опубліковані в українських та російських збірниках і журналах за 1840-1860 роки (74 назви).

    Одним із перших бібліографів Т.Г.Шевченка був також В.І.Межов (1830-1894). Серед багатьох його бібліографічних праць заслуговує на увагу «История словесности 1855-1870». У ній міститься перелік статей про Т.Г.Шевченка (56 назв). Це спогади О.С.Афанасьєва-Чужбинського, М.ОЛазаревського, статті із «Киевского телеграфа», «Полтавських губернських ведомостей», «Книжного вестника» про життя і діяльність великого поета, матеріали, що висвітлюють увічнення його пам'яті.
    У духовній історії України Тарас Шевченко посів і досі беззастережно посідає виняткове місце. Літературознавець О.Білецький справедливо відзначив у ньому особливий тип художнього пізнання, не повторений ніким і не повторюючий нікого у всій історії світової літератури.

ІРИНА СТРЕБКОВА

Вшанування пам’яті Героїв Крут

asmor — Wed, 29 Jan 2014 20:31:45 GMT

На Чернігівщині вшанували пам’ять Героїв Крут

29.01.2014 Автор: Игорь Волосянкин

Представники політичних партій та громадськості вшанували пам’ять загиблих героїв в бою під Крутами, що стався 96 років тому.

Мітинг-реквієм почався з панахиди, яку відслужив Єпископ Чернігівський Євстратій (УПЦ КП). Також сослужили йому представники Католицької та Греко-Католицької церков.

Після цього присутні на мітингу поклали квіти та заспівали Гімн України на честь загиблих воїнів.

Цього року людей, що прийшли до меморіалу в цей день, було незрівнянно мало. Чи то всі патріоти були в цей час на майдані в Києві, або ж надто холодна погода. Хоча справжніх героїв такі дрібниці, як мороз і вітер ніколи не лякали. А треба сказати, що вітер на полі під Крутами був такий, що ламав флагштоки в руках мітингарів. А знамена тріпотіли так, що не чутно було тих, хто виступав з промовами.

Вшанувати пам’ять цього року прийшли представники партії "Удар”, ВО "Свобода”, Радикальної партії Олега Ляшка, ВО "Батьківщина”, Товариство "Просвіта”, козаки та громадськість.

Обласне керівництво, голова Обласної Адміністрації Володимир Хоменко вирішив вшанувати Героїв днем раніше, хоча в календарний план заходів, вшанування Героїв Крут було назначено саме на 29 січня, повідомляє інтернет видання "Високий Вал”.

Таке перенесення дати вшанування Героїв було зроблено в зв’язку з останніми подіями в Чернігові. Голова ОДА побоювався провокацій у свій бік.

Видання "ВВ” так коментує такий хід Обласної Адміністрації: "Цього разу влада області обійшла конфліктну ситуацію. Адже захід було заплановано на 29 січня. І гарячі голови , вони надіслали нам гнівний матеріал, що, мовляв, 29-го влада не приїхала, а зробила це днем раніше.

Певно, хотіли дати «бій» владі під Крутами саме сьогодні, у цю пам'ятну дату. Ну, давайте битися під українськими святинями, щоб наші вороги раділи.

Пригадується «хід конем», коли Володимир Хоменко першим в Україні встановив пам’ятник Іванові Мазепі 23 серпня 2009 року , замість 24-го”.

За матеріалами сайту "Уездные новости"
http://www.uezd.com.ua/page/na-chernigivshhini-vshanuvali-pamyat-gero%D1%97v-krut.html

Кличуть знову Крути

asmor — Wed, 29 Jan 2014 07:35:15 GMT

КЛИЧУТЬ ЗНОВУ КРУТИ

29 січня на місці героїчного бою захисників Української Народньої Республіки з переважаючими силами російських більшовицьких окупантів знову буде холодно і морозно. І не тільки від погоди, але й від суму за юними захисниками нашої нації.

Панахиду по убієнних відслужить архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій. Пом'янути хлопців приїдуть чернігівці, кияни, ніжинці, бахмачани, борзенці, конотопці, бобровичани, прилучани...

Початок панахиди, після якої пройде мітинг, о 12 годині.

За матеріалами газети "Сіверщина"
http://siver.com.ua/news/klichut_znovu_kruti/2014-01-29-13889

З Новорічними та Різдвяними святами!

asmor — Wed, 01 Jan 2014 12:06:43 GMT

Шановні друзі!
Щиро вітаємо Вас з Новорічними та Різдвяними святами! Зичимо Божого благословення, бадьорого духу, любові, злагоди та взаєморозуміння, міцного здоров'я та творчих успіхів!

Співробітники бібліотеки
та Музею рідкісної книги НДУ імені М.Гоголя

Ніжин - європейське місто!

asmor — Thu, 28 Nov 2013 20:48:27 GMT

Самойленко Г.В., Самойленко О.Г. "Ніжин – європейське місто". Книга належить до серії видань, присвячених огляду міст та містечок Чернігівщини, що мають давню історію, з точки зору їх європейської ідентичності. Авторами праць є провідні науковці, історики Чернігівщини. У книзі висвітлюються основні історичні та соціально-культурні віхи розвитку тисячолітнього Ніжина як європейського міста. Вона адресована всім, хто любить і шанує свій рідний край. У виданні використані фото В. М. Кичка, М. А. Михайленка, Т. Д. Пінчук, а також архівні матеріали. Підготовка видань здійснюється в рамках проекту Сіверського інституту регіональних досліджень "Продовження діяльності існуючого Центру європейської інформації в м. Чернігів" за підтримки Міжнародного Фонду "Відродження".

Повнотекстова версія книги:
http://www.siver-litopis.cn.ua/rab/boyko/negin_block.pdf