Форма входу

Категорії розділу

Мої статті [45]

Пошук

Наше опитування

Чи цікавлять Вас рідкісні книги?
Всього відповідей: 55

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Locations of visitors to this page
завантаження...
[28.07.2015][Мої статті]
РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОГО БАТУРИНА 2013-2014 рр. ПАЛАЦИ ІВАНА МАЗЕПИ ТА КИРИЛА РОЗУМОВСЬКОГО (0)
[10.02.2014][Мої статті]
135 років з дня народження Олександра Якимченка (0)
[20.11.2013][Мої статті]
Українці, які створили імперію. Універсальний бюрократ Безбородько (0)
[17.11.2013][Мої статті]
Слово Просвіти (0)
[18.10.2013][Мої статті]
Олександр Безбородько (0)
[01.09.2013][Мої статті]
European Old Printed Books of 16 Century in the Librarian Stock Collection of the Nizhyn State University named after Nikolay Gogol (1)
[04.07.2013][Мої статті]
До 350-річчя Ніжинської "Чорної ради" (1)
[04.07.2013][Мої статті]
До 350-річчя Ніжинської "Чорної ради" (0)
[10.06.2013][Мої статті]
ІВАН ГЕОРГІЙОВИЧ СПАСЬКИЙ - ВИДАТНИЙ ВЧЕНИЙ-НУМІЗМАТ (0)
[28.03.2013][Мої статті]
До 240-річчя від дня народження Ю.Ф.Лисянського (0)
П`ятниця, 24.11.2017, 06:51
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

МУЗЕЙ РІДКІСНОЇ КНИГИ Ніжинського держуніверситету

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Слово Просвіти

Музей рідкісної книги

"У ХІХ столітті бібліотека збагачувалася, у ХХ — розбазарювалася”
Наша бібліотека позаминулого року відсвяткувала 190 років. Із діючих університетських бібліотек це одна з найдавніших. Давніші за неї хіба львівська (їй 350 років), харківська, Києво-Могилянська, яка припиняла своє існування. А наша — не припиняла. 1803 року був започаткований Харківський університет, 1805-го — видано наказ про створення в Ніжині ліцею князя Безбородька. Засновниками університету були брати Безбородьки: князь — канцлер Російської імперії Олександр і його молодший брат Ілля, вихідці з Чернігівщини. Мали маєток у селі Стольному. Їхній батько Андрій Безбородько дав дітям гарну освіту. Був генеральним писарем в останньому гетьманському уряді Кирила Розумовського. Олександр Безбородько навчався в Києво-Могилянській академії. Кар’єру брати Безбородьки робили в Санкт-Петербурзі. Олександр дуже швидко став особистим секретарем Катерини ІІ і потім дослужився до канцлера Російської імперії. Діяльність Безбородьків суперечлива. Вони проводили політику в руслі русифікації, але дещо зробили й для України. Коли Олександр Безбородько помер, то в його заповіті знайшли запис, де він заповідав кошти, які залишаться, покласти в банк і на них відкрити "богоугодноє завєдєніє”. Яке саме, він не зазначив. Рішення про те, що саме це буде, ухвалював його молодший брат Ілля, відставний генерал, прихильник просвітницьких реформ Олександра І. Вирішив, що це буде університет. Будівництво тривало майже 15 років. 1820 року університет відкрився і відразу ж було засновано його бібліотеку. Завдячуємо цим нащадкові родини Безбородьків, графові Олександру Григоровичу Кушелєву-Безбородьку, який був першим почесним опікуном навчального закладу й подарував 2,5 тисячі книжок із родинної бібліотеки. Це поклало початок зібрання.
Протягом ХІХ століття навчальний заклад кілька разів змінювали. Після відомої справи про вільнодумство 1832 року викладачів гімназії звинуватили в поширенні ідей декабристів і за царським указом навчальний заклад перетворили на фізико-математичний ліцей. Вирішили, що фізика й математика менш небезпечні, ніж гуманітарні науки. 1840-го постав юридичний ліцей, а 1875 року на базі ліцею було створено Ніжинський історико-філологічний інститут князя Безбородька. 1875 року завдяки діяльності першого його директора Миколи Олексійовича Лавровського — відомого педагога, філолога, історика літератури, академіка Російської академії наук, бібліотека була значно розширена. У ті часи навчальні заклади мали свої опікунські фонди, у які збиралися пожертви, кошти за заповітами тощо. На ці кошти була придбана бібліотека професора московського університету Степана Шевирьова, історика літератури, філолога, слов’янофіла, приятеля Гоголя, Пушкіна, Аксакова. У нього виникли конфлікти з керівництвом Московського університету, після чого його звільнили з роботи й він виїхав за кордон. Проживав в Італії, Франції, зібрав дуже цінну бібліотеку (майже 6 000 томів), і після смерті Шевирьова її придбав наш заклад.
1875 року було придбано бібліотеку ще одного відомого науковця, Фрідріха Вільгельма Річля. Це австрійський науковець чеського походження, філолог, фахівець із давньої латини, мав власну класичну філологічну школу. Його учнем був відомий німецький філософ Фрідріх Ніцше. В архівах збереглася характеристика, яку Річль давав Ніцше, коли той вступав до аспірантури. Після смерті Річля його бібліотека поповнила наше зібрання.
1876 року своїм фондом із нами поділився Варшавський університет, передав частину своїх дублетів. Тоді ж було придбано ще одну дуже цінну бібліотеку — 680 томів Ніжинського грецького Олександрівського училища. У Ніжині у ХVІІ столітті існувала потужна грецька купецька громада, завдяки діяльності якої була зібрана цінна бібліотека. Найдавніші наші книжки походять саме з бібліотеки ніжинських греків.
У ХІХ столітті бібліотека збагачувалась, а в ХХ її набутки розбазарювалися, втрати були дуже суттєвими. Зокрема, 1934 року, коли відбувалася реформа вищої освіти в радянській Україні, за наказом тодішнього наркома освіти В. Затонського статус Ніжинського вишу було понижено, він був перетворений на Інститут народної освіти, йшлося навіть про те, щоб його взагалі перетворити на "робфак”. ВНЗ усе-таки зберегли, а бібліотеку розграбували. У нас повністю забрали рукописний фонд, близько 400 одиниць зберігання, там були рукописи Х—ХІІІ століття та найцінніша перлина — найбільша у колишньому Радянському Союзі колекція автографів Миколи Гоголя. Переважно все це зараз зберігається у Національній бібліотеці Вернадського в Києві, багато стародруків забрала бібліотека Київського університету.
Ми виявили в архіві документи 1934—1936 років, там є дуже цікаве листування: Київський університет замахнувся на вилучення з нашої бібліотеки 60 000 примірників! І нарком освіти давав згоду на це. Ці книжки не вивезли через те, що почалися репресії і тих людей, які займалися вилученням, репресували. Так вдалося зберегти решту бібліотеки.
Показати студентам, який вигляд мала давня українська книжка в оригіналі, ми, на жаль, сьогодні не можемо. Але в Музеї експонуються факсимільні видання 80-х років ХІХ століття двох найдавніших книжок часів Київської Русі: це "Остромирове Євангеліє” 1056—57 рр. та "Ізборнік князя Святослава” 1073 р. Фахівці, які вивчають пам’ятки давньоруської писемності, говорять, що ці книги репрезентують не початок вітчизняного книгописання, а його розквіт. Тобто, щоб створити книгу на такому високому мистецькому рівні, треба було мати багаторічний досвід не тільки користування книжками, а й їхнього виготовлення. Давніші манускрипти просто не збереглися. Чому? Відповідь дуже проста: ми знаємо, що в Києві у Софійському соборі була бібліотека Ярослава Мудрого, жодної книжки з якої до нашого часу не дійшло; скоріше за все вони загинули під час монгольської навали у ХІІІ ст.
Перше видання "Слова о полку Ігоревім” 1800 р. в нашій колекції — дуже рідкісне й цінне. Точиться дискусія, чи ця пам’ятка вітчизняної літератури ХІІ ст. є оригіналом, чи підробкою, але саме це видання є дуже цінним тому, що на теренах колишнього Радянського Союзу відомо лише близько 60 примірників, і один із них — у нашій бібліотеці. Є в нас переклади "Слова…” українською й російською мовами, надруковані в ХІХ ст. з автографами перекладача — відомого вченого, першого ректора Київського університету, приятеля Т. Шевченка, Михайла Максимовича. Це — сигнальний примірник видання 1857 р., за яким Максимович правив уже набраний текст.
Сучасне факсимільне видання, яким ми теж пишаємося, — "Пересопницьке Євангеліє” 1556—1561 рр., яке видали 2008 року Українська академія наук спільно з УПЦ МП. Ця рукописна книга — найдавніший відомий переклад Святого Письма українською мовою. Першим дослідником історії цього рукопису був професор Ніжинського історико-філологічного інституту Олександр Сергійович Грузинський. У нашій колекції експонується його монографія, присвячена історії походження манускрипту, датована 1911 роком з автографом автора. Ще одне цікаве факсимільне видання 1843 року — так зване "Реймське Євангеліє”, оригінал якого зберігається у Франції. Це Євангеліє написане слов’янською мовою в ХІ столітті і, як вважають дослідники, у Францію воно потрапило разом з Анною Ярославною, донькою князя Ярослава Мудрого, яка вийшла заміж за французького короля Генріха І. Серед її посагу була й бібліотека. Анна вміла читати й писати слов’янською, латинською і грецькою мовами. Це Євангеліє зберігалося у Франції в Реймському соборі. На ньому присягали всі французькі королі аж до революції кінця ХVІІІ століття. Французи поставили Анні Ярославні пам’ятник в одному з монастирів під Парижем, який вона побудувала на власні кошти і де була похована. На постаменті написано: "Анна Руська з Києва, королева французька”, далі йде перелік благодіянь, які вона зробила для Франції. А 1843 року Паризька академія наук видала факсимільне видання цього Євангелія, у нас є два примірники. Цікаво, що в одній пам’ятці поєднано дві слов’янські абетки: половина книги написана кирилицею, а половина — глаголицею.

Початки вітчизняного
книгодрукування
Рукописна книжка відіграла велику роль у просвітництві, в розвитку науки й культури, але мала низку недоліків, бо була малодоступною широким верствам населення та дуже дорогою — адже писали книги на пергаменті, оздоблювали коштовностями. Потреба в поширенні друкованого слова була дуже велика. 1450 року Йоганн Гутенберг вперше застосував друкарський верстат для друкування книжок. Це був звичайний дерев’яний прес. Книжки друкували за допомогою окремих літер, які виливали з олов’яного сплаву.
Коли ж почалося вітчизняне книгодрукування? Традиційно нас вчили, що друкування в Україні розпочав Іван Федоров, який приїхав із Москви. Але історики стверджують: це питання дуже складне. На жаль, ми повторюємо ази російської історіографії ХІХ століття. Зараз є цікаві, досить обґрунтовані наукові гіпотези, які стверджують, що Іван Федоров не московит, а "русин” із Західної Білорусі. Твердження ґрунтується на тому, що у польських архівах були знайдені дуже цікаві документи — списки студентів Краківського університету початку ХVІ ст. Там позначений "русин” (тобто слов’янського походження) з Холмщини (нині територія Польщі) Іван Федоров. Відомо, що Іван Федоров вільно володів латинською мовою, яку в московських школах у ті часи не вчили. Знання латинської він міг отримати тільки за кордоном, тож найімовірніше, він і є той самий студент. Ось чому, коли у Івана Федорова почалися конфлікти з московською владою, він тікає на територію Великого князівства Литовського — спочатку в містечко Заблудово, потім у Вільно, а вже звідти на запрошення князя Костянтина Острозького переїжджає в Україну, де засновує дві друкарні — Львівську та Острозьку.
У нашій колекції зберігалася перша надрукована Іваном Федоровим книга — Львівський Апостол 1574 р., але видання як дуже цінний раритет у нас забрали до відділу стародруків бібліотеки Вернадського. Вінцем діяльності Івана Федорова в Україні є "Острозька Біблія”. Маємо її репринтне видання 2006 року.
Сучасні науковці стверджують, що перша друкована українська книжка — це Часословець, надрукований 1491 року в Кракові у друкарні німця Швайпольта Фіоля українською мовою на замовлення української православної громади на теренах польської держави. У Музеї експонується гравіроване відтворення титульної сторінки цієї книжки. Хоча Україна у той час і не мала власної державності, книгодрукування до нас прийшло не з Росії, а навпаки, через Україну рухалося з Європи в Московію.
1614 року почала діяти друкарня Києво-Печерської лаври. У нас, на жаль, не повна колекція лаврських видань, їх не так уже й багато, але є Знакові для історії української культури два видання: "Венец Христов” Антонія Радивиловського, відомого українського духовного письменника, вихідця з Чернігівщини, монаха Києво-Печерської лаври. Це перша книга, надрукована українською книжною мовою кінця ХVІІ століття, яка потрапила під цензуру в Московській державі. Видана була 1688 року, і коли потрапила до рук московського патріарха Якіма, той видав наказ вилучити з усіх московських церков, монастирів, бібліотек київські видання, спалити їх, а надалі в Києво-Печерській лаврі друкувати книги тільки після того, як вони будуть відредаговані в Москві. Одна з причин — мовне питання.
Ще одне знакове видання — перший український бестселер — книжка, яка мала ажіотажний попит читачів, перевидавалася величезними накладами і була дуже популярною в ті часи. Це "Житія святих” Димитрія Туптала-Ростовського. Чотиритомник, де зібрані життєписи всіх православних святих, які згадуються в церковному календарі. "Спонсором” видання був гетьман Іван Мазепа. Про це був зроблений напис на останній сторінці книги. Коли 1708 року Мазепа зробив невдалу спробу відірвати Україну від Московської держави, його піддали церковній анафемі, власник нашого примірника книжки замазав прізвище Мазепи сажею. Цей цікавий артефакт нагадує радянські часи, коли відомі політики або науковці потрапляли під репресії, сторінки з енциклопедій, книжок з їхніми прізвищами виривали, заклеювали. У нас, до речі, є такі "репресовані” книжки. Наприклад, академічне видання творів Тараса Шевченка 1934 року з передмовою академіка Сергія Єфремова. Коли останнього репресували, його передмови та коментарі були вирізані з книжки лезом…

Служіння Стефана Яворського
Із Ніжином пов’язані життя й діяльність митрополита Стефана Яворського. Виходець із Галичини, він народився в містечку Яворові на Львівщині. Його батьки переїхали на Лівобережну Україну, в Ніжині минули дитячі роки майбутнього духовного письменника. Тут він отримав початкову освіту. Потім навчався в Києво-Могилянській академії, став її професором, стажувався в європейських університетах і 1701 року за наказом Петра І призначений главою Російської православної церкви. Спочатку Стефан Яворський підтримав реформи Петра І, зокрема, в галузі освіти. Але Петро І намагався провести церковну реформу, знищити патріарший устрій і підпорядкувати церкву державі. Йому це вдалося. Та Стефан Яворський чинив опір цим реформам, намагався зберегти давній канонічний устрій церкви. Петро І ненавидів митрополита, навіть видавав указ, яким забороняв Стефанові проповідувати. Яворський прагнув повернутися в Україну, та його не відпускали з Петербурга, цькували, інтригами довели до передчасної смерті у 64 роки. У Ніжині 1702 року він власним коштом побудував Благовіщенський монастир. Йому допомагав гетьман Іван Мазепа. У цьому монастирі Стефан Яворський хотів відкрити навчальний заклад, щось на кшталт Києво-Могилянської академії. Митрополитові цього не дали зробити, але незадовго до смерті 1722 року Яворський заповідає монастиреві власну бібліотеку, яка була шостою за кількістю книжок приватною книгозбірнею у Російській імперії того часу. На жаль, і ця бібліотека в Ніжині не збереглася. Після смерті Яворського його посаду зайняв і став першим президентом Синоду Феофан Прокопович, теж українець, давній опонент Стефана, прихильник протестантизму. Саме Феофан зробив усе, щоб звести діяльність попередника нанівець. Стефан Яворський перед смертю усі свої кошти та книги віддав у монастир і в заповіті написав: "Хто вилучить ці кошти або ці книги з Ніжина, хай буде проклятий”. Після смерті Яворського Прокопович віддає наказ забрати ці гроші: їх передали на потреби Синоду. Монастир потім за ці гроші багато років судився, і тільки за часів Єлизавети гроші йому повернули. А бібліотеку вилучили й перевезли в Харківську духовну семінарію, де її розграбували. Нині тільки 240 томів. Вони зберігаються в бібліотеці Харківського університету з автографами Стефана Яворського. У Музеї репрезентовано видання творів митрополита, зокрема "Камінь православної віри” (московське видання 1728 року та Києво-Печерської лаври 1730-го), його проповіді, факсимільне видання підручника "Рука риторическая”, який було написано для Києво-Могилянської академії. Є література про історію цього монастиря й про ніжинську бібліотеку Стефана Яворського.

Книги родом із Чернігівщини
Книгодрукування на Чернігівщину прийшло 1671 року завдяки діяльності вихованця Києво-Могилянської академії Лазаря Барановича, архієпископа, духовного письменника, просвітителя. Власним коштом він відкриває друкарню на Чернігівщині. Спочатку вона була розташована в Новгород-Сіверському у тамтешньому Спасо-Преображенському монастирі, де була резиденція Чернігівського архієпископа. До новгород-сіверського періоду історії Чернігівської друкарні належить видання Семена Ялинського "Анфологіон” (збірник піснеспівів, які виконували під час богослужіння в церкві). 1680 року пожежа знищила обладнання друкарні, і Лазар Баранович переводить її до Чернігова в Троїцько-Іллінський монастир, де вона з невеличкими перервами існувала аж до 1846 року. Потім обладнання цієї друкарні придбала Чернігівська земська друкарня.
Дуже цікава деталь: після 1720 року аж до 60-х років ХVІІІ ст. із видавничого репертуару українських друкарень зникає авторська книга. Чому? Була низка наказів, зокрема й Петра І, які забороняли друкувати авторську книгу. Тому українські друкарні виготовляли переважно загальновживану церковну літературу. І тільки за часів Єлизавети в Україні поновлюється авторське книгодрукування…
Ще одна велика українська друкарня — друкарня Почаївської лаври в Західній Україні. До 1831 року ця лавра належала греко-католикам (уніатам). Дизайн почаївської книги значно відрізнявся від київських і московських видань, тому що в Західній Україні була поширена європейська книга. Німецькі й польські видання слугували взірцем оздоблення книжок для почаївських друкарів.
Ніжинські греки — відомі купці, які торгували по всій Україні, й серед них були діячі, які займалися просвітницькою й благодійницькою діяльністю. Наприклад, три мільйонери брати Зосими, які мешкали в Ніжині. У ті часи Греція переживала важкі часи, була окупована Османською Туреччиною, і брати Зосими поклялися, що не заведуть родин і не житимуть у розкоші, доки їхня Батьківщина не буде звільнена. Усі свої кошти вони витрачали на просвітницьку діяльність і на підтримку національно-визвольного руху: фінансували партизанські загони, які діяли в Греції проти турецьких завойовників, а в місцях компактного проживання греків у вигнанні будували школи, лікарні, притулки для інвалідів і людей похилого віку. Видавали власним коштом величезну кількість книжок не тільки грецькою, а й латиною, французькою та російською мовами. Книга про історію Ніжинського Благовіщенського монастиря — це внесок братів у місцеве історичне краєзнавство. Видані книги Зосими безкоштовно розсилали в бібліотеки, навчальні заклади. І сьогодні братів Зосимів у Греції дуже шанують, вважають, що саме їхня видавнича діяльність сприяла формуванню в ХІХ ст. літературної новогрецької мови. Коли 2008 року в Україні з візитом перебував президент Греції Каролос Папуліас, то на його прохання змінили маршрут перебування у країні: він відмовився від екскурсії по Києву на користь Ніжина, де від імені грецького народу поклав вінок на могилу братів Зосимів. Відвідав наш музей, цікавився грецькими книжками й був здивований, що у нас є експозиція, яка розповідає про діяльність братів Зосимів. Пообіцяв, що на знак вдячності за те, що Ніжин у ХVІІ столітті дав грекам-вигнанцям притулок, сучасні греки побудують у місті грецько-український культурний центр. Нині у греків затяжна економічна криза, через те проект поки лишається не здійсненим. Але грецькі делегації до нас приїжджають, і ми нагадуємо про перспективи нашої співпраці, сподіваємося, що центр таки буде побудовано.
Микола Гоголь — наш найвідоміший студент. Автографи рукописів Гоголя у нас вилучили, нині вони зберігаються у відділі рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського в Києві. Але в нас експонуються прижиттєві видання творів Гоголя: двотомник "Арабески” і найскандальніша книга письменника "Выбранные места из переписки с друзьями”, яка викликала хвилю критики. Гоголь як людина меланхолійного темпераменту дуже важко пережив її, саме це і ввело його в таку депресію, з якою він, на жаль, не впорався… Тут же експонуються переклади творів Гоголя українською мовою. До речі, перекладати Гоголя українською починають у Західній Україні, бо на зросійщеній Лівобережній Україні друкувати книги українською було заборонено. На території, підвладній Австро-Угорщині, така заборона не існувала, українська мова там розвивалася. Дуже цінний експонат — переклад Івана Франка книги "Мертві душі” 1882 року, який вважається сьогодні найкращим. Іван Франко поставився до перекладу дуже творчо: перед цим два роки працював над словником, збирав українські відповідники до фразеологізмів Гоголя. Отже, переклад набув особливих рис, зажив окремим творчим життям… Наш примірник перекладу Іван Франко надіслав до ніжинської бібліотеки 1909 року на виставку, присвячену 100-річчю Гоголя. На жаль, він не залишив автограф.
Навчальні видання доби просвітництва в Музеї представлені шкільними підручниками ХVІІ—ХVІІІ століття. До нас часто приходять школярі й жаліються, що у них дуже важкі портфелі… Жартома пропонуємо покласти у портфель ці фоліанти. Ось — буквар Каріона Істоміна, який було видано як на той час величезним накладом 300 000 примірників. Кошти дав цар Петро І. Діти з простих родин користувалися чорно-білими примірниками, а для дітей з аристократичних родин було надруковано кілька десятків кольорових. Перший друкований підручник з математики — "Арифметика” білоруса Леонтія Магницького, монаха, вихованця Києво-Могилянської академії. Підручники з європейської історії та географії — це вже перекладені праці німецьких і голландських учених…
1875 р. своїм дублетним фондом із нами поділився Варшавський університет. Ми експонуємо деякі польські стародруки, які зберігаються в нашій колекції. Найдавніше польське видання — "Польська хроніка” Мацея Міховського (1521 рік). У книзі є розділи, присвячені історії "руських”, тобто українських, земель, які входили до складу Польської держави.
Якщо ми порівняємо книгодрукування європейське й вітчизняне, побачимо великі відмінності. На східнослов’янських землях існувала тенденція до державної та церковної монополії на книгодрукування, а за часів Російської імперії приватні друкарні взагалі зникли. У Європі зовсім інша картина. Там розвивався капіталізм, приватна власність, існували приватні друкарські фірми. Це були переважно родинні підприємства, де одна родина з покоління в покоління займалася виданням книжок. Чотири такі великі друкарські фірми представлені в нашій колекції. Видавничий дім Ет’єнів з Парижа видавав твори класичних авторів. Дуже популярними були видання грецьких і римських письменників доби античності. Книжки Ет’єнів вважалися найкращими за якістю редагування і за кількістю ілюстрацій, якими прикрашався текст. Ще один відомий видавничий дім — венеціанська друкарня Альда Мануція, відомого італійського просвітителя, педагога, філолога. У його друкарні 1513 року була видана найдавніша книжка нашої колекції — перше повне зібрання творів філософа Платона. Ця книга представлена єдиним примірником, який зберігається в нашій бібліотеці.
Ще один просвітницький друкарський центр — місто Базель (тепер — Швейцарія). Там існувала друкарня Іоганна Фробена. Це відомий німецький друкар, просвітитель, який видавав не тільки твори відомих класичних авторів, а, як зараз модно говорити, був "інформаційним спонсором” сучасників. Він мав приятельські стосунки з Еразмом Роттердамським і був першим видавцем його творів. У нашій колекції є одне з видань 1532 р., яке редагував і до якого написав передмову Еразм Роттердамський. Це — твори давньоримського письменника Теренція.
Ще один друкарський центр існував у місті Амстердамі. При тамтешньому університеті створено друкарню, якою володіла родина Ельзевірів. До речі, видавництво "Ельзевір-прес” існує й досі, це дуже авторитетний європейський видавничій дім, що спеціалізується на виданні наукової й науково-популярної літератури. Ельзевіри були чи не першими друкарями, які почали друкувати видання невеличкого, кишенькового формату. Вони були дуже популярними. Наприклад, найменше видання Ельзевірів початку ХVІІ століття з нашої колекції заввишки лише 8 см.

Про земляків
Наш земляк мореплавець Юрій Лисянський народився в Ніжині 1773 року. Походив з давньої козацької родини. Прадід був сотником у Ніжинському полку, а батько-священик служив у ніжинській церкві Іоанна Богослова. Своїх дітей Юрія та Ананія він віддав на навчання в Санкт-Петербург, до Кронштадтського кадетського корпусу. Закінчивши цей заклад, Лисянський став військовим моряком. Проходив стажування в англійському флоті, самотужки вивчив англійську мову. Дуже багато подорожував. Бував в Індії, Північній Америці, особисто спілкувався з Джорджем Вашингтоном. А в 1803—1806 роках разом з іншим відомим мореплавцем І. Крузенштерном Ю. Лисянський здійснив першу в історії російського флоту навколосвітню подорож. Тепер українець Лисянський і пруський німець Крузенштерн вважаються першими російськими мореплавцями…
1812 року власним коштом накладом 200 примірників видав щоденники, які вів під час подорожі. Двотомник супроводжувався величезним атласом, у якому замальовано карти географічних відкриттів та зібрану під час подорожі етнографічну колекцію. До речі, під час подорожі Лисянський зробив багато наукових знахідок: відкрив острів, який до цього часу не був позначений на карті, дві течії, які не були відомі вченим.
Цікаво, як склалися долі двох видатних мореплавців — Лисянського та Крузенштерна. Вони були однокурсниками, приятелювали. Німець Крузенштерн після подорожі став адміралом, директором кадетського корпусу, мав приязні стосунки з царем. А Лисянський вийшов у відставку в чині капітана ІІІ рангу. Сучасники в мемуарах писали, що він нібито мав важкий характер. Насправді у ті часи в Петербурзі, щоб зробити військову кар’єру, треба було давати хабарі, низько гнути спину, підлещуватися до начальства. А Лисянський мав козацьку вдачу, почуття власної гідності й цього не робив. Коли він звернувся у військове відомство з проханням надати кошти на видання щоденників, йому відмовили. Збереглася рецензія, де було зазначено, що книга Лисянського написана "простонародным языком с использованием малороссийских слов”. Саме це, очевидно, й було причиною відмови. Викладачі нашого університету зараз працюють над перекладом книги Лисянського українською мовою. У Росії ж книжка перевидавалася двічі: у 1946 і 2006 роках…
Ще один наш земляк — академік живопису Микола Самокиш, відомий художник-баталіст. Його вважають засновником радянського живописної школи. Він із дитинства цікавився українською історією, був неперевершеним книжковим графіком. Найвідомішим книжковим проектом, у якому Самокиш брав участь разом із Д. Яворницьким та С. Васильківським, був альбом "Из украинской старины”, який побачив світ у Санкт-Петербурзі 1900 року. Наш Музей експонує його оригінал.
До уваги відвідувачів книжка, яка започаткувала українську історіографію. Це "История Малороссии” Дмитра Бантиш-Каменського. Його родина також має ніжинське коріння: батько історика народився в Ніжині у родині ніжинської грекині, вчився у грецькій школі… Дуже цінне рідкісне видання — "Малоросійський гербовник”. Це спільна праця істориків Г. Лукомського і В. Модзалевського, ілюстрована відомим графіком Г. Нарбутом. Це видання Чернігівського дворянства побачило світ 1914 року в Санкт-Петербурзі накладом лише 400 примірників.
Найбільший стародрук, який експонується в нашому Музеї, — велике Напрестольне Євангеліє вагою 18,5 кг. Книга належала Ніжинському Благовіщенському монастирю (подарунок рідного брата митрополита Стефана Яворського Федора). Євангеліє мало коштовну палітурку з позолоченого срібла та дорогоцінного каміння. Але у нашій історії був період, коли у 20-х рр. ХХ ст. церковні цінності вилучали на потребу індустріалізації радянської економіки. Дорогоцінну палітурку тоді знищили, а саму книгу без палітурки передали на антирелігійну виставку… У монастирі свого часу була багатюща бібліотека, але сьогодні Євангеліє-велетень — єдина монастирська книга, яка збереглася…
Під час окупації Ніжина фашистами у 1941—1943 рр. дві мужні жінки — завідувач бібліотеки Ніна Наркевич та бібліограф Зінаїда Константинова врятували бібліотеку від розграбування. Вони переселилися до будинку бібліотеки і звернулися до німецької комендатури по дозвіл на відкриття книгозбірні. Знали, що тільки так врятують її. Найцінніші книжки вони сховали у підвалі під вугілля, щоб їх не знайшли. Два довгих роки зберігали вони "перлину” інституту — бібліотеку. У роки війни бібліотека втратила чимало видань, які за наказом німців винесли до приміщення міської бібліотеки. Тікаючи з міста, фашисти спалили міську бібліотеку. Та найцінніші стародруки були врятовані.

Розповідь записала Надія КИР’ЯН

Категорія: Мої статті | Додав: asmor (17.11.2013)
Переглядів: 1144 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: