Форма входу

Категорії розділу

Мої статті [45]

Пошук

Наше опитування

Чи цікавлять Вас рідкісні книги?
Всього відповідей: 55

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Locations of visitors to this page
завантаження...
[28.07.2015][Мої статті]
РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОГО БАТУРИНА 2013-2014 рр. ПАЛАЦИ ІВАНА МАЗЕПИ ТА КИРИЛА РОЗУМОВСЬКОГО (0)
[10.02.2014][Мої статті]
135 років з дня народження Олександра Якимченка (0)
[20.11.2013][Мої статті]
Українці, які створили імперію. Універсальний бюрократ Безбородько (0)
[17.11.2013][Мої статті]
Слово Просвіти (0)
[18.10.2013][Мої статті]
Олександр Безбородько (0)
[01.09.2013][Мої статті]
European Old Printed Books of 16 Century in the Librarian Stock Collection of the Nizhyn State University named after Nikolay Gogol (1)
[04.07.2013][Мої статті]
До 350-річчя Ніжинської "Чорної ради" (1)
[04.07.2013][Мої статті]
До 350-річчя Ніжинської "Чорної ради" (0)
[10.06.2013][Мої статті]
ІВАН ГЕОРГІЙОВИЧ СПАСЬКИЙ - ВИДАТНИЙ ВЧЕНИЙ-НУМІЗМАТ (0)
[28.03.2013][Мої статті]
До 240-річчя від дня народження Ю.Ф.Лисянського (0)
П`ятниця, 20.10.2017, 15:26
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

МУЗЕЙ РІДКІСНОЇ КНИГИ Ніжинського держуніверситету

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

А.Щербина. Подвижник апостольської праці (закінчення).
Анатолій Щербина (Ніжин)
 ПОДВИЖНИК АПОСТОЛЬСЬКОЇ ПРАЦІ
(закінчення)



Тож сподіватися Морачевському побачити свою працю надрукованою було марною справою. Але він не полишає праці, перекладаючи, окрім Євангелія, ще й «Діяння Апостолів», «Апокаліпсис», «Псалтир», укладає курс «Священної історії» для училищ і народних шкіл. Головним девізом ученого були такі слова: «Все минеться, лише правда зостанеться». Коли відчув, що доживає віку, всі свої твори надіслав до Академії наук на зберігання до ліпших часів. Пилип Морачевський так і упокоївся 26 вересня 1879 року, не дочекавшись друку своїх перекладів Св. Письма.

З мертвого пункту справу видання Св. Письма в живій українській мові стало можливим зрушити тільки на початку ХХ століття, в зв’язку з наростанням визвольного громадського руху в Росії, підсиленого невдачами Росії у війні з Японією 1904-05 рр. Уряд змушений був іти на уступки громадським вимогам щодо політичних і соціальних реформ у державі. При Комітеті Міністрів організовано було «Особоє Совєщаніє», під головуванням С.Ю.Вітте, для обговорення і розробки проектів реформ. В цих часах українці теж все послідовніше починають домагатися знесення обмежень українського слова та заведення українських шкіл. Тоді ж в Петербурзі до Комітету Міністрів подано було від «Благодійного Товариства видання дешевих і корисних книг», під такою назвою українська діаспора в Петербурзі мала свою організацію, – петицію про знесення цензурних заборон з українського слова взагалі і зокрема щодо українських перекладів Св. Письма.

До справи видання Св. Письма українською мовою уважно поставився С.Ю.Вітте, який на засідання Комітету Міністрів, в якому мала розглядатися ця справа, запросив Президента Академії Наук великого князя Костянтина Костянтиновича і митрополита Петербурзького Антонія (Вадковського), як Первоприсутнього члена Синоду. Великий князь Костянтин Костянтинович, людина високоосвічена і глибоко релігійна (поезії його, пройняті релігійним характером, друкувались і широко відомі з ініціалами К. Р.), першим подав на засіданні свою думку про потребу видання для українського народу Св. Письма в його рідній мові, що служить одночасно піднесенню й загальної культури. Митрополит Антоній, ієрарх широких поглядів, якого реакційні церковні кола тих часів осуджували за «уступчивость», заявив, що православна церковна влада може в даному питанні стояти тільки на засаді, заповіданій Христом апостолам: «Йдіть же і навчайте всі народи»... (Мтф. ХХVІІІ, 19). Так під впливом визвольного передреволюційного руху і його настроїв падала велика кривда українському народові в його церковно-релігійному житті. [9]
   Видається, таке рішення прийняли ще й тому, що за два роки до того у Відні вперше було надруковано українською мовою Святе Письмо у перекладі Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя та Івана Нечуя-Левицького, яке проникало нелегально на терени Російської імперії. А ще, можливо, як писав М.Комаров, «переклад Морачевського і не міг зовсім загубитись, бо чимало земляків мало вже той переклад переписаний...».
[10]

   Отож імператор 25 лютого, в день народження Тараса Шевченка (за старим стилем), затвердив постанову Ради Комітету Міністрів про зняття заборони на друк українського Євангелія...
І Синод благословляє друкувати Євангеліє у перекладі Морачевського в Московській синодальній друкарні. Основним текстом при підготовці до друку став текст П.Морачевського, опріч котрого користали також з українських перекладів П.Куліша і перекладу Євангелія, зробленого і надісланого Синоду в 1903 р. М.Лободовським. Редактором перекладу Синод призначив 12 березня 1905 року єпископа Кам’янець-Подільського Парфенія (в світі Памфіл Левицький, українець із Полтавщини), який організував у кафедральному своєму місті спеціальну перекладацьку комісію в складі: прот. Є.О.Сіцінський, прот. К.Старинкевич, смотритель Кам’янецького духовного училища А.З.Неселовський, учитель Кам’янецької жіночої духовної школи Н.І.Бичковський, М.Савкевич та С.Іваницький, були це переважно богослови з Київської Духовної Академії. Головна праця переводилась прот. Є.О.Сіцінським, який підготовляв текст до зачитання в засіданнях комісії під головуванням єпископа Парфенія. Крім Подільської комісії, над редакцією тексту українського перекладу працювали окремі вчені, як – П.І.Житецький та Орест Левицький в Києві, проф. Петербурзької Духовної Академії Н.І.Сагарда. Для філологічної та правописної редакції перекладу утворено було Комісію при Академії Наук у Петербурзі, яка й переводила остаточну редакцію перекладу. В склад цієї комісії, під головуванням академіків О.Шахматова і Ф.Корша, входили академіки Ф.Фортунатов і П.Коковцев та члени української діаспори в Петербурзі проф. Ф.Вовк, О.Т.Лотоцький, прот. А.Падалка, О.Русов, П.Саладилов, М.Славинський і П.Стебницький. Академічна комісія, за свідченням О.Лотоцького, працювала два роки і переглянула основно текст перекладу Євангелії від Луки та Йоана; тексти Євангелії від Матфея і Марка друковано 1906 р. без попереднього перегляду Академічної Комісії. Всі Євангелія були надруковані, з благословення Синоду, в Московській синодальній друкарні у 1906-11 рр. в мовах слов’янській і українській. Спочатку навесні 1906 р. надруковано Євангеліє за Матвієм, а далі й інші. Перший наклад – 5 тис. примірників – розлетівся миттєво, в червні додруковано ще 10 тис., а в жовтні – ще 20 тисяч. Фантастичний, як на той час, тираж! Євангеліє від Іоанна вийшло вже в 1911 році. М.Комаров писав, що коли в храмі у Кам’янець-Подільському на Великдень вперше зачитали Святе Письмо українською мовою, люди розгубилися, а потім почали плакати від радощів, що почули слово Боже рідною мовою.
   Цікаво, що передані Морачевським на зберігання до Академії наук примірники рукописів за дивних обставин загубилися, і коли в 1900 році знову було піднято питання про друк, то довелося шукати копії, котрі збереглись у родині перекладача. Видання здійснене протягом 1906-1911 років (майже через 30 років після смерті автора) було зроблено на основі примірника, надісланого до Академії його онуком.


  

Зазначимо, що надруковано було суттєво відредагований варіант перекладу, що й стало однією з причин відмови з боку Св. Синоду у виплаті нащадкам Морачевського авторської винагороди. До такої думки схилялись і рецензенти видання. Наприклад, Олена Пчілка написала, що «текст перекладу Морачевського, наскільки він нам звісний, поніс велику зміну і трудно було б тепер сказати, хто єсть автором українського Євангелія».
[11]

    Так чи інакше, те що на перекладі не було зазначено ім’я Пилипа Морачевського навряд-чи можна визнати справедливим. Так само як і другу частину прохання представника спадкоємців Пилипа Семеновича, який у жовтні 1914 року просив вищу духовну владу про «приведении в надлежащий приличествующий вид храма, построенного в селе Шнятовке, Нежинского уезда, Черниговской губернии, во имя Введения во Храм Пресвятыя Богородицы и об увековечении памяти переводчика Святого Писания Ф.С.Морачевского путем постановки скромного памятника на его могиле при той же церкви». Але й це не було виконане.
[12]

   Щодо подальшої праці над виданням Святого Письма Нового Заповіту українською мовою в часи до революції 1917 р., то як зазначає проф. О.Лотоцький, незважаючи на прохання Президента Академії Наук, вел. князя Костянтина Романова до архиєпископа Парфенія продовжити працю, поставивши на чергу видання Діянь Апостольських, – той, незважаючи на свою попередню позицію в цій справі, не зважився стати проти течії, що повіяла з міродайних верхів синодальних.

   Течія, про яку каже проф. О.Лотоцький, на самі верхи синодальні йшла від загальної реакції в політиці російського уряду, коли знову повернулись нелегкі часи й для всього українства.
 Згодом цей переклад перевидавався протягом визвольних змагань 1917-1921 рр. За доби Української Центральної Ради розпорядженням Всеукраїнської Православної Церковної Ради Євангеліє було допущене для використання в богослужінні УАПЦ. Також цей переклад почав використовуватись у Польській Автокефальній Православній Церкві. За одним свідченням, у 1936 р. Св. Синод Православної церкви Польщі видав Євангелію в редакції архієпископа Парфенія як велику Напрестольну. Інше джерело вказує, що з благословення митрополита Діонісія дещо відредагований переклад П.Морачевського було видано у Варшаві 1939 р. кириличними літерами. Патріарх Мстислав, перебуваючи в Канаді, організував фототипічний передрук цього видання (1939 р., Варшава) в 1948 р., а потім здійснив ще один передрук у С.Бавнд Бруку, США, 1966 р. Ці видання і до сьогодні використовуються під час богослужіння УПЦ в США. [14] Сайт «Слов’янська Біблія» вказує, що в 1988 р. нова виправлена редакція тексту (1906-11 рр.) була видана в Україні з благословення Патріарха РПЦ Пимена, перевидана в Луцьку 2005 р. [15]
 

Хрест, встановлений на місці поховання П.Морачевського

 Крім перекладацької роботи є в творчому доробку Пилипа Семеновича і поетичні твори, але більшість із них залишилась у рукописах і надрукована не була. З детальним переліком творів П.Морачевського можна познайомитись у статті Б.Шевеліва «Чумаки» Филимона Галузенка й справжній автор цієї поеми», яка подана в збірці творів П.Морачевського під упорядкуванням П.Хропка і Ф.Кейди. Там же надруковані такі твори: «Чумаки, або Україна з 1768 року: поема в шести піснях, співана свідком тих часів столітнім чумаком Іваном Чуприною на нічлігах чумацьких у 1848 році», «До чумака, або Война янгло-хранцузо-турецька у 1853 і 54 роках», «Пісня нашому цареві», «18-те февраля 1855 року», «20-те февраля 1855 року», «Первое мая».
   В поемі «Чумаки» П.Морачевський описує і Ніжин. Ось так, наприклад, звертаючись до дружини:
«Ти ж казала, пригорнувшись
До мене близенько,

Що в Ніжині, в ріднім краю,

Не знатимеш горя,

Будеш рада, веселенька,

Як рибонька в морі...

Отже ми і в ріднім краю...

Чого нам ще треба?

Колись, як ще на чужині

Блукали, серденько, —

Глянь у вікно... полюбуйся

На вкраїнське небо!

Ніжин весь перед очима

Бач який широкий!

От і ліцей наш біліє

Пишний та високий!..»

 
Наведемо ще такий опис рідних поетові місць:

... Над Ніжином місяць світить,

Мов лампа в світлиці,

Місяць ясний, український,

Повний, білолиций.

Хрести церквів в його злоті

Горять, червоніють,

Кругом хати та будинки

З садами світліють.

Остер-річка, край берегів

Ряскою повита,

Блищить, як скло, його світлом

Вся зверху залита.

І над нею Безбородський

Будинок ліцея

З широким двором і з садом

Так пишно біліє.

Тихо, нічого не чутко,

Хоч би яку пташку;

Тільки часовий ліцейський

Стука в калаташку,

Тільки пісня українська

Здалека несеться,

І серденько їй в одповідь,

І мліє, і б'ється..."
[16]

Увагу американських вчених діяльність Морачевського привернула вже давно. У Пенсільванському університеті надруковано кілька праць про життя сподвижника. Нині про Морачевського згадали й у нашій країні, адже 2006 року виповнилося дві круглі дати, пов’язані з його життям та творчістю: двохсотліття від дня народження та сторіччя публікації перекладеного ним Євангелія. Відомий поет та голова Українського фонду культури Борис Олійник переконаний: важливо, аби ім’я Пилипа Морачевського увійшло до «діючого корпусу духовних предтеч, бо його праця доводить, що ідея українства природна, вона виходить ще з генетичного коду». А Василь Шендеровський вважає, що про перекладача повинні знати не лише шевченкознавці та патріоти-ентузіасти. Він впевнений: постать Пилипа Семеновича така вагома, що потрібно видати книгу про нього, встановити меморіальні дошки в містах, де він жив та працював.
[17]

Якщо царська влада після першої російської революції 1905 р. спромоглася видати хоча б Четвероєвангеліє в перекладі Морачевського, то значно гірше обійшлася з пам’яттю про П.Морачевського радянська влада. Мало того, що більшовики знищували церковні книги; вони в 30-х роках ХХ ст. розібрали і сам Введенський храм у с. Шняківці, і навіть зрівняли з землею всі поховання на цвинтарі біля церкви, в тому числі – і могилу Пилипа Семеновича Морачевського.

Але підтвердилася правдивість слів, які були головним девізом ученого: «Все минеться, лише правда зостанеться». І ось 4 грудня 2006 року сталася видатна подія для всіх православних українців: з ініціативи Ніжинського благочиння Української Православної Церкви Київського Патріархату та місцевого осередку Товариства «Просвіта» ім. Т.Шевченка вперше після тривалої перерви відслужено панахиду на місці, де стояла церква, біля котрої поховано П.Морачевського – першого перекладача Нового Заповіту українською мовою. Нарешті на місці, де протягом десятиріч була пустка і ніщо не нагадувало ні про церкву, ні про видатну людину, що там була похована, постав великий дубовий хрест з пам’ятною дощечкою.

Особливо святковою ця подія була і для нащадків П.Морачевського, і для жителів маленького села Шняківка. Як відзначила одна з нащадків Пилипа Семеновича – Тетяна Іванівна Котенко, котра з радістю приїхала з Києва вшанувати пам’ять свого великого родича, в цьому є промисел Божий: нащадки Морачевського давно збиралися відвідати с. Шняківку і поставити на могилі славного предка хоча б скромний хрест. І ось, як говорить Тетяна Іванівна, Господь послав велику радість: з Ніжина зателефонували представники Української православної церкви Київського патріархату, і запросили 4 грудня помолитись на могилі Пилипа Семеновича. Виявилось, що і хрест вже встановлено стараннями громади. На пропозицію вшанувати пам’ять видатного земляка відгукнулися Ніжинська райдержадміністрація, Ніжинська райрада, сільський голова с. Шняківки. З їх допомогою виготовлено та встановлено дубовий хрест, знайдено автобус, який доставив до Шняківки всіх бажаючих, хто хотів вшанувати пам’ять Пилипа Морачевського. А священики Ніжинського благочиння УПЦ КП, очолювані прот. Олександром Морозовим, відслужили панахиду біля хреста.




Панахида на місці поховання П.Морачевського

Важливою ця подія була і для селян: як вони самі говорили, не кожен з них і знав до цього дня, що в їхньому селі похована така видатна людина, яка стільки багато зробила і для України, і для української церкви, і для української літератури. Адже протягом сімдесяти років на цьому місті був звичайнісінький пустир.  Вже підготовлені клопотання про встановлення на стінах Гоголівського корпусу Ніжинського держуніверситету ім. М.Гоголя пам’ятної дошки та про перейменування однієї з вулиць міста Ніжина на вулицю імені Пилипа Морачевського. Схожу ініціативу висловив і сільський голова: у Шняківці є вул. Пролетарська, де проживав П.Морачевський, і він збирається поставити на сесії районної ради питання про перейменування її на вулицю Пилипа Морачевського. Хрест, який земляки поставили в Шняківці вже огорожено. В сільському музеї Шняківки планують зробити експозицію, присвячену П.Морачевському. Пройшли науково-практичні конференції в Чернігівському історичному музеї та в Українському фонді культури (м. Київ).

Але найголовніше – це наша пам’ять про видатного земляка і довершення його справи: адже авторські рукописи перекладу Нового Завіту, здійсненого Пилипом Морачевським, які не зазнали редакторського втручання синодальної комісії і збереглися в архівах Києва та Санкт-Петербурга, вже підготовлені до друку. І треба лише знайти мецената, який допоможе їх видати. Залишається нез’ясованим, чи збереглися його переклади Послань Св. Апостолів.

Можливо, на сьогодні вже існують більш досконалі переклади Св. Письма українською мовою. Але праця Пилипа Морачевського незаперечно є пам’яткою духовної історії нашого народу, і саме тому її видання потрібне не тільки для бібліотек і музеїв, але і для всіх українців.



 Примітки:

1.Козирський В., Шендеровський В. Духовний подвиг Пилипа Морачевського (до 200-річчя від дня народження)// «Дзеркало тижня» – № 30 (609) – 5-19 серпня 2006 р.

2. Науменко В. Ф.С.Морачевский и его литературная деятельность// «Киевская старина» – Т. ХХІХ. – 1902, ноябрь. – С.174.

3. Пилип Морачевський. Твори (Упоряд. текстів, авт. передм. та допов. прим.: П.Хропко, Ф.Кейда.) – К.: Логос, 2001. – с. 245.

4. Стародуб А. Євангеліє та циркуляр: переклад Четвероєвангелія Пилипа Морачевського як одна з причин появи Валуєвського циркуляру 1863 року// Сайт «Високий Вал», http://sian-ua.info

5. Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. – Т. 3., – К., 1998. – с.295-300.

6. Самойленко Г.В. Пилип Морачевський – поет, драматург, перекладач. – Ніжин: ТОВ «Наука-сервіс», 1999. – С.71

7. Козирський В., Шендеровський В. Вказ. праця// «Дзеркало тижня» – № 30 (609).

8.    Корнійчук О. «Все минеться, лише правда зостанеться...»// «Хрещатик» – № 145 (2940) – 4 жовтня 2006 р.

9.    Власовський І. Вказ. праця, с. 295-300.

10. Корнійчук О. Вказ. праця// «Хрещатик» – № 145 (2940).

11. Комаров М. П.Морачевський та його переклад Св. Євангелія на українську мову. – Одеса, 1913.

12. Олена Пчілка. Євангеліє – українською мовою (в новому тексті)// Рідний край. – 1906. – № 41.

13. Власовський І. Вказ. праця. – с.295-300

14. Стародуб А. Право власності на літературну спадщину Пилипа Морачевського і видання Святійшим Синодом українського перекладу Четвероєвангелія // Праці ХІІІ Міжнародної наукової конференції «Історія релігій в Україні» (Львів, 20-22 травня 2003 року). Кн.1. – Львів, 2003. – С.544-547

15. Архієпископ Ігор (Ісіченко). Переклад Біблії і процеси релігійної самоідентифікації українців у ХХ ст.// Доповідь на науковому семінарі Східного інституту українознавства імені Ковальських і кафедри україно­знавства Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Харків, 30 травня 2003 р.

16. Пилип Морачевський. Твори. – с. 245

17. Козирський В., Шендеровський В. Вказ. праця// «Дзеркало тижня» – № 30 (609).

Категорія: Мої статті | Додав: asmor (04.03.2011)
Переглядів: 743 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: