На сайті Міністерства культури України викладено для громадського обговорення проект документу "Порядок відбору рукописів, рідкісних та цінних видань до Державного реєстру національно-культурного надбання" http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article…
Долучаємося до обговорення та вносимо свої пропозиції!
Вельмишановні колеги!
Уважно ознайомилися з проектом документу «Порядок відбору рукописних, рідкісних і цінних видань до Державного реєстру національного культурного надбання», виставленим для громадського обговорення.
Цілком схвалюючи саму ідею створення подібного «Державного реєстру», маємо висловити низку зауважень, які базуються на нашому досвіді роботи зі стародруками, рідкісними та цінними виданнями в Музеї рідкісної книги та бібліотеці Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Як відомо, бібліотека Ніжинського вишу – це книгозбірня зі 195-річною історією, у фондах якої накопичено унікальну колекцію книжкових пам'яток, рідкісних та цінних книжок не тільки вітчизняного, але й європейського походження.
Створення «Державного реєстру» давно вже є назрілим в Україні. Взяття на державний облік, уведення в науковий обіг та забезпечення надійної охорони, консервації та зберігання унікальних книжкових фондів та колекцій, як ніколи є сьогодні актуальними. Криза бібліотечної галузі, яка останнім часом спостерігається не тільки в Україні, але й в усьому світі, в наших умовах, що ускладнюються економічною кризою та війною з путінською Росією, може призвести до суттєвих втрат культурно-історичної спадщини, які практично буде неможливо відтворити. Як відомо, спроба створити подібний реєстр книжкових скарбів у наших бібліотеках вже була на початку 2000-х років, і, на жаль, завершилася нічим. Тому активізацію подібної роботи можна тільки вітати, тим більше, що останнім часом спостерігаємо пожвавлення зусиль самих бібліотек, які самотужки виявляють ініціативу у науково-бібліографічному опрацюванні та популяризації власних унікальних фондів, намагаючись тим самим підняти суспільний престиж своєї професії.
Отже, переходжу до конкретних пропозицій відносно тексту самого документу.
1. Пропоную у пунктах 4.2.4, 4.2.5, 4.2.6, верхню хронологічну дату для стародруків «1800 рік» замінити на «1830». Традиція вважати верхньою хронологічною межею для стародруків саме 1800 рік походить ще з радянських часів і не витримує жодної критики. Як історик, хочу запитати: чому саме 1800 рік? Як початок «нового століття»? А чому, за якими критеріями книгу 1799 року ми вважаємо стародруком, а 1801 року вже не вважаємо? Натомість є загальна європейська книгознавча практика, до якої долучаються й сучасні книгознавці на пострадянському просторі, вважати верхньою хронологічною межею для стародруків саме 1830 рік. Загальновизнаним є, що саме у цей період на зміну ручному друкарському верстату приходять машини і нові технології, книгодрукування стає напівавтоматичним та автоматичним. У європейській традиції навіть синонімом до поняття «стародрук» стає термін «видання ручного друкування» («Handprint Books»). Не буду наводити численні приклади, коли відділи стародруків найбільших наукових бібліотек світу формують свої колекції стародруків саме в межах «ХУ століття – 1830 рік»: достатньо самостійно подивитися відповідні сайти та електронні каталоги. Наприклад, так вже давно працює Відділ стародруків та рідкісних видань Національної Бібліотеки України імені В.Вернадського – провідний науковий книгознавчий центр нашої держави. Співробітники НБУВ організовують свою науково-бібліографічну діяльність за принципом (цитата): «збирання, зберігання та бібліотечно-бібліографічне опрацювання стародруків (видань з XV cт. і до 1830 р.)» (див.: офіційний сайт НБУВ http://www.nbuv.gov.ua/node/30 )
2. У пункті 7. пропоную додати у тексті: «Координаторами виступають… Наукова бібліотека імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (для фондоутримувачів сфери управління Міністерства освіти і науки України).» Цей додаток, на нашу думку, необхідний тому, що з переліку бібліотек-фондоутримувачів колекцій книжкових пам'яток, рідкісних та цінних видань абсолютно і необґрунтовано випали бібліотеки університетів та інших вищих навчальних закладів. У той же час загальновідомо, що університетські бібліотеки Києва, Львова, Харкова, Одеси, Острога, Ужгорода та інших міст у своїх фондах мають унікальні зібрання книжкових раритетів. Залишити їх без належного координування та методичної допомоги було б великою помилкою. А те що на роль подібного координатора заслуговує Наукова бібліотека імені М.Максимовича КНУ імені Тараса Шевченка, вважаємо, заперечень не викликає: це потужна наукова установа, яка має досвід роботи зі стародруками (дивись проект «Old printed books» на сайті бібліотеки http://www.rare.univ.kiev.ua/ukr/ ). Підкріплений науковими кадрами Київського національного університету, відділ стародруків НБ ім. М.Максимовича буде потужним наково-методичним центром для бібліотек ВНЗ України.
3. До узагальнюючої частини «Проекту» пропоную внести окремий розділ, котрим зобов’язати відомства, установи та організації, у віданні яких знаходяться бібліотеки-фондоутримувачі колекцій книжкових пам'яток, рідкісних та цінних видань, надавати всебічне сприяння, у тому числі й фінансове, для забезпечення заходів з науково-бібліографічного опрацювання, надійного зберігання, консервації та реставрації унікальних колекцій та одиничних пам'яток. Адже сьогодні ні для кого не секрет, що в умовах бюджетної кризи у бібліотеках України відбуваються кадрові скорочення, зменшується виділення коштів на утримання фондів, охоронну та протипожежну системи, консервацію та реставрацію книжкових раритетів тощо.
4. Просимо зобов’язати Міністерство освіти і науки України внести зміни до типових структури та штатного розкладу бібліотек ВНЗ ІІІ-ІУ рівня акредитації. Справа у тому, що типові штатні нормативи університетських бібліотек, встановлені МОН, передбачають структуру та кількість працівників бібліотеки тільки виходячи із середньостатистичних показників кількості користувачів та книговидачі, не враховуючи жодним чином наявність у фондах бібліотек колекцій книжкових пам'яток, рідкісних та цінних видань. Таким чином зменшення кількості читачів та книговидачі, які сьогодні простежується повсюдно у бібліотеках не тільки України, але й усього світу, автоматично призводить до ліквідації відділів стародруків та зберігання фондів, на які традиційно були покладені обов’язки зі зберігання та наукового опрацювання раритетних колекцій. Так цього року трапилося у нашій бібліотеці, коли за рішенням керівництва університету її було переведено у найнижчу ІV-ту категорію з оплати праці, що у свою чергу призвело до ліквідації відповідного підрозділу та масового скорочення штату працівників. Отже, просимо зобов’язати відповідні відомства, у віданні яких перебувають бібліотеки-фондоутримувачі колекцій книжкових пам'яток, рідкісних та цінних видань, при складанні структури та штатного розкладу бібліотеки в обов’язковому порядку передбачати наявність відділу фондових колекцій та рідкісної книги.
5. Зрештою, пропонуємо розробити на законодавчому рівні офіційну процедуру закріплення за фондовою бібліотечною колекцією, що має у своєму складі книжкові пам’ятки, рукописи, рідкісні та цінні видання, що занесені до «Державного реєстру національного культурного надбання України», юридичного статусу об’єкта історико-культурної спадщини національного значення. Такий статус має набуватися колекцією автоматично після занесення до «Державного реєстру» та передбачатиме усі необхідні юридичні норми пам'яткоохоронного характеру: статус колекції, заборону на ліквідацію та розпорошення, права та обов’язки фондоутримувача в межах законодавства України тощо.
В цілому, вважаємо, що ці заходи сприятимуть ефективному збереженню унікальних колекцій книжкових раритетів у бібліотеках України, їхньому всебічному науково-бібліографічному опрацюванню та введенню в науковий обіг.
|
